Цікаві досліди

Лорі знов сиділа в лабораторії. Останніми днями вона проводила тут напрочуд багато часу.

Чому? Та все просто, насправді.

Рослини в оранжереї нарешті дозріли – у тому числі деякі цікаві екземпляри з Несвіту та аномальної зони. Інакше й бути не могло – використання клімат-артефактів та насиченого грунту створювало для них ідеальні умови.

Ельфійка акуратно зібрала квіти, плоди і листя з частини рослин – рівно стільки, скільки потрібно. І засіла за їхнє всебічне дослідження.

Одразу знайшлись замінники для деяких складників у маскувальному зіллі – воно більше не вибухало в процесі приготування. Паралельно з’явилося ще кілька ідей – але там ще варто було попрацювати над рецептами й довести їх до ідеалу.

Окрім алхімії, вистачало роботи і в плані магії. Аби безпечно гуляти джунглями, недостатньо намаститись зіллям, аби відбити запах – лишається ще, як мінімум, аура і звуки при ходьбі. Безшумно ходити пересіченою місцевістю вміла вона сама, та ще Марія, яку темна більш-менш цьому навчила. З Леном та Горіном (особливо останнім) все було набагато гірше.

За вікном вечоріло – але ельфійка навіть не помітила цього: віконниці були щільно закриті, аби зайве світло не заважало працювати. Схеми з викладками плетінь та чернетки рецептів починали миготіти й змішуватись між собою, вона відчайдушно кліпала очима.

Чиїсь долоні лягли на плечі. Лорі здригнулась від несподіванки – але за мить, впізнавши цей дотик, розслабилась.

– Здається, – прошепотів Ленмаріель, схилившись до її вуха, – що одній темній дівчинці вже час йти баїньки.
– Так, вибач, запрацювалась трохи, – всміхнулась ельфійка.
– Не засиджуйся тут так довго. Я ж казав, Вогнику – нам поспішати нікуди.
– А сам забув, як днями не вилазив з лаби? – вона глузливо примружилась.
– То було інше, – не погодився ельф. – Тоді ми готувались до переїзду, того й спішили. Як показали наступні події – недарма.
– Ну гараааазд, – прикривши губи долонею, темна солодко позіхнула. – Слухай, світленький… Мені ще треба буде, щоб ти допоміг мені з кажаном. Я не можу розібратись, як…
– Все завтра, – схилившись, Лен приклав палець до її губ. – А зараз – спати. Інакше я зараз застосую силу й віднесу когось до кімнати на руках!
– Ой, ти тільки обіцяєш! – Лорі грайливо підморгнула йому.
– От зараз всі обіцянки й втіляться, – ельф рішуче підхопив її на руки й рушив до виходу.

* * *

Ленмаріель сидів за столом, озброївшись пером і періодично роблячи позначки на розкладених столешницею кресленнях.

За останній час він встиг переробити формулу міжсвітового портального переходу – використання стабілізатора більше не мало давати похибку. Правда, перевірити ще не було можливості: звичайний портал і так працював нормально – що з стабілізатором, що без нього – а від походів у інші світи вони тимчасово вирішили відмовитись. В цілях безпеки, звісно ж.

Допоміг Лорі нарешті знайти спільну мову з її улюбленцем – там насправді ніц не було складного, потрібні були всього лиш невеличкі маніпуляції з аурою.

Химерологічні досліди поки що зайшли у глухий кут. З істотами Дикого Світу він вже просто не знав, що придумати, а кілька місцевих тварин, спійманих Лорі під час розвідки, всі виявились їстівними… І, відповідно, пішли на м’ясо – попсовані Нічкою продукти потрібно було чимось замінити.

Нова партія датчиків ще підростала.

Ельф раптом виявив, що йому нічим зайнятись. Тож вирішив повернутись до однієї старої й майже забутої ідеї.

На кресленнях можна було розгледіти обриси струнного інструменту. Краплеподібна дека, плавний вигин грифа, чітко вивірені відстані від струнотримача до резонатора…

Над вухом гучно ляснули в долоні.

– Хоп, саєчка за переляк! – дурнувато всміхаючись, промовив дворф. – От я тебе й підловив, вухатий.
– Горіне, – не відволікаючись від роботи, спокійно відповів ельф, – ти справді думаєш, що я тебе не почув? Ти ходиш так само тихо я непомітно, як об’єднані племена орків під час набігу, – поставив перо в чорнильницю й обернувся. – Про те, що заходити до чужої кімнати без стуку – нечемно, я зайвий раз не згадуватиму. Плебеям на кшталт тебе це все одно марно пояснювати…
– От зараз плебей тобі втащить разок! – пригрозив майстер. – Так, а що це в тебе таке? Я ж тебе попереджав, дилда – ніяких цих ваших ельфівських бринчалок! Інакше об твою дурну макітру її й розіб’ю.
– Розумні істоти, – глузливо промовив Лен, – належність до яких ти вперто намагаєшся спростувати, придумали таку річ, як магія. Вона може, зокрема, відсікати зайві звуки – аби всякі дворфи, яким в дитинстві пробіглась по вухах зграя ведмедів, могли не чути нашої благородної витонченої музики…
– Ти б метали так само завзято шукав, благородний та витончений, – вставив шпильку Горін.

Ельф уважно подивився на нього.

– Чого ти причепився з тими металами? Зараз нові організми виростуть, розширю мережу, щоб сканування добивало до гір – і тоді шукатиму. Чи в тебе свої запаси вже скінчились, що тобі так горить? – він раптом замислився. – До речі, щодо металу. Зробиш мені струни? Сталь і срібло в нас точно мали ще лишитись.
– А тобі, бачу, нахабства не позичати! – дворф зміряв його оцінюючим поглядом. – Гаразд. Зроблю… Якщо пообіцяєш мої вуха не ґвалтувати цією штукою.

* * *

Уся четвірка зібралась довкола столика з Середнім Мозком.

До живого артефакту був під’єднаний інший, цілком технологічний пристрій – у вигляді зеленої плати з роз’ємами та індикаторами. Присоска-з’єднувач була підключена до артефакта-перехідника, в який заходили вже звичайні дроти – до них під’єднувався, власне, пристрій та два динаміки, по типу тих, що використовувались у голосовій системі будинку.

Довкола Мозку сяяла у повітрі об’ємна ілюзія з даними.

– Ну й що ми тут маємо побачити? – поцікавилась Лорі.
– Я спробувала з’єднати процесор, який ми дістали з механічної руки, з Мозком, – Марія метушилась, перевіряючи дроти і натискаючи щось на клавіатурі. – Можливо, так вдасться витягнути з нього якісь дані. Мозок – живлення!
– Слухаюсь, маленька хазяйко!