Похід у гори

– А чи не сходити нам у гори? – запропонував дворф за обідом.
– Які гори? – здивовано перепитав Ленмаріель. – Оті, що на обрії, себто чортзна де? Щось я не горю бажанням йти туди.
– Та ти, я бачу, взагалі не гориш бажанням щось робити, – скривився Горін. – Але я тобі дещо поясню, мій лайдакуватий друже…
– Звісно, мій коротконогий друже! – весело відповів ельф, похитуючи кухлем в повітрі. – Я весь увага.
– Я тебе теж зараз вкорочу! Рівно на мармизу.
– Ой… боюсь, у вас руки короткі, капітане Коротка Борода! Ой, я сказав “короткі”?
– Ну, давай, скажи ще раз слово “короткий”. Скажи ще один бісів раз це бісове слово!

Лорі плавно здійняла вказівний палець вгору – і на його кінці засяяла темна блискавка. Зовсім маленька.

– Я вас, двох вар’ятів, востаннє попереджаю, – напрочуд спокійно промовила ельфійка. – Припиніть собачитися з приводу й без приводу! Принаймні коли я поруч. Бо інакше, клянуся Всеблагою Ллос, я вас… – плетіння розвіялось. –  Горіне, продовжуй. Тільки нормально, без оцих своїх підколів.
– Гм… Ну, гаразд, – вже трохи спокійніше промовив дворф. – Отож, нових покладів металів ми так і не знайшли. Мої запаси не безмежні, і нам рано чи пізно доведеться їх поновлювати. А гори – місце, де найімовірніше за все можуть бути рудні жили… Ну або ще щось цікавеньке. Печери там всякі…
– За яким милим нам печери? – не зрозумів Лен. – Ми більше ніяких резервних схованок влаштовувати не будемо – про це ми домовились ще у Дикому Світі.
– Значить, пояснюю ще раз – персонально для вас, старший помічнику Шланг! – роздратовано продовжив Горін. – Мені все ще потрібне місце для експериментів зі старшими рунами. Бо твоя темна не дозволяє мені займатись цим у будинку!
– Я не лише “його темна”, – зауважила Лорі, – в мене ще й ім’я є.
– Ну й розумниця! – ошкірився майстер. – То що, коли виходимо?
– Чекай, чекай, могутній повелителю рун! – ельф підняв долоні у заспокійливому жесті. – Не жени коней. Скоро в мене підросте нова партія датчиків, ми ще трохи розширимо мережу… Треба, щоб вона сягнула трохи ближче до узгір’я – тоді ми зможемо туди стрибнути порталом, щоб не йти пішки через джунглі.
– А нащо пішки? – здивувався Горін. – Ти що, не можеш знов якусь тварюку виростити, типу тої, як її там… Коробочки?
– Велика істота не пройде джунглями, – заперечив Лен. – Та й хижаки позбігаються, тут навіть маскування не допоможе.
– До речі, а чому б тобі не створити щось літаюче? – поцікавилась Марія. – Це б одразу багато проблем вирішило.
– Тому й не створив, – посміхнувся химеролог, – що це не так просто. Закляття левітації існує – але жере стільки мани, що ним користуються лише архімаги, та й то по мінімуму – наприклад, спланувати повільно з висоти, щоб не розбитись. А виростити істоту, яка нормально літатиме на крилах… Це була б справжня революція в галузі химерології, але до цього часу нікому не вдалось. Мій найвдаліший досвід поки що – це отой паскудний рожевий котисько.
– Гей, не ображай Комочка!
– Та не ображаю я твій клубок шерсті… Гаразд, гаразд, не дивись так на мене! Гарний котик. Коротше, варіант лише один – розширювати мережу.
– Поки ви її розширите, я тут постарію, – сердито пробурчав дворф. – Теж мені, бояться вони через лісочок прогулятись… Маги-шмаги великі.
– Горіне, – терплячим тоном промовила ельфійка, – ми у абсолютно новому світі. Я вже бачила тут хижаків, зовсім не схожих на створінь Дикого Світу – і це ми ще до пуття не знайомі з тутешньою фауною! Нам може трапитись щось таке, проти чого магія буде безсила. Як та сама ящірка, яка проходить крізь щити…
– Трясця! – Лен раптом схопився з місця. – Ящірка! Я ж геть забув бар’єри на її пастці оновити…

І побіг до своєї лабораторії.

– Дурдом, – Горін подивився йому вслід. – Коротше, я зрозумів. Засцяли великі дослідники пішечки пройтися!
– Не висловлюйся хоча б при дитині, – Лорі скривилась, наче з’їла цілий неспілий лимон в один присіст. – Нам немає сенсу поспішати. Зачекаємо трохи – і підемо нормально, порталом.
– Ясно з вами все, – підсумував дворф, відсуваючи від себе тарілку. – Піду до себе, попрацюю. Мала, допоможеш?
– Нєа, – мотнула головою Марія. – Я трохи зайнята, в кімнаті лад наводжу. Там ще до переїзду був бардак, а після того, як будинок… невдало приземлився на дерева, взагалі все шкереберть. Треба поперебирати все своє барахло.
– Це, до речі, не твоє барахло так характерно пищить? – усміхнено запитала ельфійка.
– Що? – дівчинка прислухалась. – Слухай, це точно з моєї кімнати…

Вона побігла до себе й за декілька секунд повернулась, тримаючи в руці тонкий чорний браслет з маленьким екранчиком.

– Комунікатор ожив… – очманіло промовила Марія. – Я ж зовсім забула! Ми вже не в Дикому Світі, і техніка тут працює. Слухай, Лорі… А ті пристрої, які ми тоді принесли з Неополісу – де вони?
– Немає, – зітхнула темна. – Вони лишились у крижаному світі.
– [цензура]! – сердито вигукнула мала.
– Маріє! – обурилась Лорі. – Ми з тобою про що домовлялись? Мабуть, комусь не завадить маленька пробіжка. П’ять кіл довкола будинку, гадаю, буде достатньо.
– Так, матусю!
– Не “матусяй” мені тут, бо зараз п’ять перетвориться на десять.