Розвідка

Лорі повернулась аж надвечір.

За цей час вона встигла дослідити джунглі на декілька миль навколо й розставити першу партію живих датчиків – запас яких був вирощений Ленмаріелем ще в Дикому Світі, до відбуття. Організми тепер мали інший колір шкіри – аби не виділятись на фоні хащів, і, звісно ж, розпилювали навколо себе відлякуючий фермент. Як завжди.

Знайшла дерево, що височіло на кількадесят дюймів над своїми сусідами, вилязла на нього й роздивилась довкола – завбачливо прикривши очі ілюзорними лінзами, аби не бути засліпленою сонцем.

На півночі виднілись гори та вулкан – останній на мить викликав ностальгію за Диким Світом. На півдні текла річка – це вона роздивилась вже не з дерева, а безпосередньо зблизька. Невеличка – скоріше великий струмок, аніж ріка – і дуже бурхлива. Вода пробивала собі шлях крізь непролазні хащі, часом пірнаючи під землю та коріння дерев, а потім знов виринаючи нагору.

На заході та сході, куди оком не кинь, простягались ті самі джунглі.

Лорі уважніше придивилась до місцевої флори, яка обіцяла нові відкриття в галузі алхімії. Кілька разів зіткнулась з представниками фауни – в тому числі тими, яким було плювати на її маскування. Один з хижаків навіть встиг її зачепити у ході сутички – втім, серйозних проблем все одно завдати не зміг, а з подряпиною на руці впорались кілька крапель цілющого зілля.

Кілька дрібних тварин були зловлені – живцем, за допомогою паралізуючих заклинань. Тож з порталу ельфійка вивалилась, тягнучи за собою телекінезом купу зв’язаних між собою тушок.

– Тримай, світлячку, – видихнула. – Це тобі. Для дослідів!
– Дякую, кохана, – всміхнувся Лен. – Але це – потім. А зараз… Мозок, збір даних! Доповідай, що бачиш.
– Мережа активна, хазяїне, – відповів артефакт. – Приймаю акустичні та візуальні дані. Приймаю дані про стан мана-поля. Приймаю дані про стан навколишнього середовища… Фіксую погіршення сигналу в квадраті “альгіз”. Фіксую погіршення сигналу в квадраті “тенгвар”. Фіксую погіршення…
– Зображення, – спохмурнів химеролог. Придивився. – Місцева звірина їсть датчики, – флегматично промовив він. – Ні фермент, ні маскувальний окрас не допомагає, – і раптом ляснув долонею по столу. – От [цензура]!

Марія стримано хихикнула, сховавши обличчя в долонях. Горін радісно вишкірився й показав великий палець. Очі ельфійки здивовано розширились.

– Світленький! От такого я від тебе не чекала!
– Пробач, Вогнику, – знітився ельф. – Просто не очікував такого. Треба щось робити з датчиками…

Він замислено потер перенісся.

– Можна, звісно, почіпляти на них бойові артефакти – такі, як в нас були на Коробочці… Але тоді джунглі перетворяться на зону бойових дій, а я б цього не хотів.
– Ні, це не варіант, – Лорі похитала головою. – Треба комплексне маскування. Тінь, приховування аури, можливо, якесь зілля, яке б відбивало запах… А для цього треба більший накопичувач…

Впавши в крісло, вона у відчаї взялась за голову.

– Знов купа роботи…
– А ти як хотіла, темна? – єхидно примружився дворф. – Сидіти цілими днями, ніц не робити й з вухатим собі милуватись? Воно так не працює.
– Горіне, – холодно відповіла ельфійка, – я офіційно заявляю, що ненавиджу тебе.
– Матиму за комплімент!
– Ти диви, які він слова знає! – весело промовив Лен. – Гаразд, Вогнику, завтра зранку цим займемось. Датчиків в мене ще достатньо, спробуємо їх вдосконалити.
– Можливо, – Марія замислено узялась пальцями за підборіддя, – я зможу вам допомогти.
– Як? – зацікавився ельф.

Дівчинка розтягла губи у задоволеній посмішці.

– В моєму світі є такий чудовий винахід людства… Зветься ультразвук! Тільки треба подумати, як це перевести в заклинання… Чи приростити датчику відповідний орган, коли вже він живий…
– Щось придумаємо.