Прекрасний новий світ

Уся четвірка зібралась за столом у вітальні.

Готувати легкий ранковий перекус (хоча вже, радше, обідній) цього разу довелось  Марії – ельфам було банально ліньки, а дворф гордо заявив, що “він бути кухарем для всяких лайдаків не наймався”.

Лен та Лорі були в халатах, з іще вологим після вранішніх водних процедур волоссям. Ельфійка, відкинувшись на спинку крісла й задоволено посміхаючись, тримала в руці кухоль – звісно ж, з еліксиром-тоніком. У химеролога в чашці був гарячий трав’яний відвар.

Горін, підозріло зіщулившись, переводив погляд то на темну, то на світлого.

– Чого це ви обоє такі щасливі, наче двоє котів, що сперли по відру сметани кожен?
– А чого б нам і не бути щасливими, гно… дворфику? – мило всміхнулась Лорі. – Ми просто нарешті відпочили, тож маємо… мм, гарний настрій.
– Знаю я, як ви там “відпочивали”, – вишкірився дворф. – Але що відпочили – це добре, отже, можна братись до роботи. Нові поклади металів самі себе не знайдуть!
– Та ти ж з Дикого Світу притягнув кілька скринь зі зливками! – здивувався Ленмаріель. – А ще в тебе є адамант.
– Що б ти розумів у ковбасних відрізках, вухатий! – скривився Горін. – Адамант – то на чорний день. А щодо решти – то металу багато не буває!
– Ну, гаразд, – зітхнула Лорі. – Завтра я піду на розвідку… Все одно треба розставити датчики, та й роздивитись уважніше, що тут навколо нас діється.
– А чого не сьогодні? – невдоволено запитав дворф.
– Тому що завтра! – вагомо відповіла ельфійка. – А сьогодні я хочу відпочивати й ніц не робити. Так, знаєш, іноді буває.
– Ага, у всяких вухатих лежнів.
– Заціпся. Отож, я піду завтра…
– Можна я з тобою? – втрутилась Марія.
– Ні, мала, – темна похитала головою. – Не цього разу.
– Ну тепер-то що таке!
– Зіронько, – ельфійка уважно подивилась на неї. – Ми у новому світі. Коли ми з Леном були тут вперше – то, звісно, роздивились трохи… Але досі не знаємо, які небезпеки на нас тут можуть чигати. Зі мною взагалі цього разу ніхто не йде – я йду сама…
– Взагалі-то я більше не хочу нікуди відпускати тебе одну, – невдоволено зауважив Лен.
– Це дуже мило, світлячку… Але з тобою нам доведеться пробиватися крізь джунглі з боєм, тому ні. Але я цього разу далеко не відходитиму, до того ж, оновлю на собі “Багряні Узи” і лишу тобі приймаючий артефакт. А наступного разу – ти вже бачитимеш мене через систему стеження…

Подумавши кілька секунд, вона поставила кухоль на стіл.

– Втім, я буду не зовсім одна. Візьму Туманчика – він вже трохи підріс, час його тренувати й робити з просто милої грудочки з крильцями повноцінним фамільяром. На моєму плечі він буде в безпеці… А в разі чого – просто злетить угору.

* * *

– Я пішла розставляти датчики, - сказала Лоріанхейн, накидаючи плащ. І, випереджаючи наступне запитання, додала: – І не варто перейматись за мене, світлячку. Я буду обережною!
– Я все одно перейматимусь… – тихо промовив Ленмаріель, дивлячись услід ельфійці, яка вже зникла в порталі.