Все й одразу

Дорога знову тікала з-під коліс.

Ленмаріель та Бузер рухались на південь, лишаючи позаду поселення за поселенням. Принагідно – виконували якісь завдання, переважно прості і не дуже затратні по часу, аби здати вуха й поповнити припаси.

Попереду було ще одне містечко. Покинуте. Ніхто навіть і назви не пам’ятав – всі його мешканці загинули у ході катастрофи.

– Пролітаємо на швидкості головною вулицею! – перекриваючи шум мотора, прокричав Бузер. – Інакше за нами збереться знатний хвіст із ходунів.

Майже не збавляючи швидкості, вони в’їхали в місто. Будівлі та покинуті машини одна за одною проносились повз. Ходуни часом зустрічались – але не встигали навіть звернути увагу на мисливців.

Цього разу засідку Лен вчасно не помітив. Аури ходунів і нормальних людей майже не відрізняються – тому сходу їх не завжди можна розрізнити, навіть коли маєш розвинутий магічний зір. Тому він одразу й не звернув уваги на кількох істот, що засіли в одному з будинків.

Гримнув постріл, і переднє колесо байка Бузера вибухнуло шматками рваної гуми. Брудно лаючись, мисливець вчепився в кермо, відчайдушно намагаючись втримати машину від перекидання.

Ельф вистрибнув з сідла убік, боляче забившись об асфальт. Вчасно – кулеметна черга прошила “сталевого коня”, пройшовшись і по колесах, і по двигуну, і, врешті-решт, по пастці з демоном. Гепнуло знатно. Понівечений байк підстрибнув угору, перекрутився, впав, після чого його по інерції ще трохи протягло дорогою.

– Ланг! Сюди!

Лен навприсядки перебіг до розбитої машини, за якою зайняв укриття Бузер. Кулі замолотили по асфальту за його спиною, але невідомий стрілець трохи не встиг.

– [цензура] вас в [цензура]! – Бузер, висунувшись з-за машини, вистрелив з обріза раз, другий, пірнув назад. Кілька куль просвистіли там, де щойно була його голова. – Я вам за мій байк [цензура] повідриваю, [цензура] ви немиті!

– Здавайтесь, єретики! – насмішкувато крикнули з будинку. – Світ буде очищений!

– Чудово, це ще й сектанти, – пробурчав мисливець. – Скільки їх там? Бачиш?

– Двоє на веранді, – відповів Ленмаріель, зводячи арбалет. – Двоє у вікнах. Ще один – на горищі.

– Снайпер, – скривився Бузер. – Це він мені колесо й пробив, [цензура] така… Треба зняти, інакше ми звідси не вийдемо.

– Зараз спробую, – не встиг ельф висунути голову з-за авто, як по металу цвиркнула куля. – А хай йому грець!

З розповідей Бузера він вже знав, що серед культистів Чорного Місяця є чимало нехай слабких, але все ж таки магів. Якщо вони теж володіють магічним зором і можуть бачити аури – то справа кепська…

– Ланг, ти як дитина, – ошкірився байкер. Навіть в такий ситуації специфічне почуття гумору його не покидало. – Навчись вже бодай лаятись по-дорослому! “Хай йому грееець”...

– Тобі не спадало на думку, що я просто культурний? – гмикнув Лен, намагаючись зосередитись та сплести “прицільне” заклинання. Виходило поганенько – мало того, що з його урізаними магічними навичками це було важко, так його ще й відволікали. – Прикрий мене, коли скажу.

– Культурні у Несвіті не виживають, – повчальним тоном відповів Бузер, перезаряджаючи обріз. – Я готовий.

– Давай!

Бузер, висунувшись буквально на секунду, вистрелив по черзі з обох стволів і сховався назад. Одразу ж пролунав постріл у відповідь – куля вискнула в якійсь долі сантиметра над головою мисливця. В цей час Ленмаріель, вставши так, щоб прикритись кабіною від стрільців на першому поверсі, навівся, орієнтуючись по видимому в магічному зорі конусу, і натиснув на спуск. Зачарована стріла пробила тонкий фронтон і, судячи з болісного крику,  що послідував миттю пізніше – влучила в ціль. Можливо, постріл не був смертельним, але невдаха-снайпер, не втримавши рівновагу, випав з горища головою вниз і зламав собі шию.

Четверо вцілілих ворогів відкрили безладну стрілянину.

– Ви звідси живими не підете, святотатці! Смерть вам! В ім’я Чорного Місяця!

– Десь я таке вже чув, – ядуче всміхнувся Бузер. – Спробуй підстрелити решту.

Та наступні спроби Лена дістати супротивників були марними. Пробійної сили зачарованих стріл було недостатньо, аби пробити стіни будинку або перекинуті меблі, за якими засіли двоє культистів на веранді. А з-за укриття навчені гірким досвідом сектанти зайвий раз не висовувались.

Бузер теж стріляв – але, не маючи змоги точно бачити ворогів, жодного разу не влучив.

– [цензура], – лайнувся він. – Казав тобі, візьми нормальну зброю… От яка тепер користь із твоєї стрілячки?

– Я з неї хоча б влучаю, – парирував Лен. – До речі, це хіба не я зі своєї “стрілячки” зняв того типа на горищі?

– Зате не можеш зняти інших чотирьох [цензура].

– Так само, як і ти.

– Я не чаклун, на відміну від декого.

– Так хто ж тобі винен?

– Треба щось робити, – сердито промовив здоровань, досилаючи новий набій в обріз. – Якщо ми ще трохи з ними поперестрілюємось – набіжать ходуни або якась інша [цензура]. Плюс в тому, що сектантів вони теж будуть жерти, та мінус – що будуть жерти нас!

– Нуу… – ельф замислено подивився туди, де в кількох метрах від них лежав байк Бузера. – Слухай, ти ж гарний стрілець? По літаючий мішені влучиш?

– Ти що задумав… Ні! Ні, [цензура] його забирай, і ще раз ні. Я не дам артефакт зі свого байка, щоб ти ним підривав всяких [цензура]!

– Бузере, – терпляче почав пояснювати Ленмаріель, – твій байк все одно вже нікуди не поїде. Запасного колеса немає – моя машина в хлам, з неї не знімеш. А якщо ми зараз не переб’ємо цих навіжених – байк нам вже не знадобиться. Ніколи.

– І як ти пропонуєш без нього далі йти, мудрагель? – Бузер пригнувся, бо в цю саму мить один з сектантів дав чергу з ручного кулемета.