Реалії Несвіту

Заіржавіле пружинне ліжко скрипіло при кожному русі. Матрас, що бачив, напевно, ще допостапокаліптичні часи цього світу, боляче колов боки і всім своїм виглядом благав, аби йому дали вже спокій та віднесли до найближчого звалища. Втім, Ленмаріель зараз менше всього зважав на умови проживання – його думки були зайняті іншим.

Опинившись тут, він перш за все ретельно проаналізував свій внутрішній стан – ауру, душу, джерело, можливості. І дійшов невтішного висновку.

Сире й недороблене духовне плетіння повернуло його душу назад до тіла – але зробило це абияк. Зв’язок душі з аурою ледь тримався й щомиті грозився обірватись, цього разу вже назавжди розлучивши безсмертну душу ельфа з йог бренним тілом.

Зв’язок з джерелом різко погіршився, зменшивши доступний йому обсяг мани. А заодно погіршився й контроль, тож до складних плетінь йому найближчим часом було зась. Тому-то щит і не створився тоді на болоті… Добре хоч він не став пробувати застосувати магію проти сектантів – щось ніби підказало йому, що краще битись врукопашну.

Добре хоч світ, куди він потрапив, був магічним – хоч і з вкрай бідною насиченістю мана-поля.

Погані новини на цьому не закінчувались. Орган, що стріляв кістяними голками, перестав працювати – чомусь подати на нього мана-імпульс тепер було неможливо. Добре хоч кігті нікуди не поділись – мабуть, тому, що були суто фізичними органами і від магії ніяк не залежали. А найпаскуднішим було те, що просторова кишеня стала недоступною. Там було багато чого помічного, що стало б йому в нагоді навіть без усякої магії.

Стало ясно, що повернення додому відкладається на невизначений термін. Він навіть звістку подати не міг – як робив це свого часу у “піратському” світі. Передавальний контур “Багряних Уз” нікуди не подівся – він був присутній в аурі, але виглядав вкрай дивно і явно був пошкоджений. Спроба якось вплинути на нього зараз могла нашкодити ельфу – аж до летальних наслідків.

Варто було, перш  за все, стабілізувати себе, аби остаточно не склеїти лапки. Чим він і зайнявся, звернувшись до чарів Порядку і почавши творити відповідне плетіння.

Магія давалась тяжко. Такого Лен не пам’ятав навіть за часів свого учнівства, коли під наглядом наставника у родовому маєтку опановував перші ази Високого Мистецтва. Контроль над схемою закляття раз у раз намагався вислизнути, потоки мани не слухались. Спроби десь так із п’ятої заклинання таки вдалося і успішно лягло на ауру. тепер треба трохи зачекати, поки воно подіє і духовні зв’язки, принаймні тимчасово, стабілізуються. А тим часом можна обміркувати становище, в якому він опинився, і що з цим усім робити далі…

Після двох годин їзди на ревучому металевому чудовиську вкритою дивним сірим матеріалом дорогою Бузер привіз його до табору – огородженої тонким сітчастим парканом купки хатинок, навісів та наметів. Навряд чи ця огорожа реально захищала від когось чи від чогось – міцність її була під великим питанням, а якихось зачарувань на ній Лен не помітив (магічний зір, хвала Еру, в нього працював нормально, на відміну від усього іншого). Радше паркан не давав нікому проникнути всередину непомітно, а реальним захистом слугували вартові на вишках.

Коли охорона пропустила їх всередину, Бузер повів його до свого помешкання. Житлом йому слугувала збита з дошок хибара з мінімалістичною обстановкою всередині – стіл, дві табуретки, ліжко, скриня, стійка для зброї. У невеличку пристройку ліворуч від входу він ставив свій байк.

Готуючи нехитру вечерю, Бузер розповідав про світ, в якому вони знаходились. Ельфу вдалось переконати його, що він ніц не пам’ятає, і здоровань вирішив ввести “знайду” у курс справи. Лен далеко не все розумів з першого разу, але – щось розумів, щось згадував з розповідей Марії (колись у її рідному світі були технології, подібні до місцевих), а з рештою можна було розібратися й згодом.

Звалось це місце Несвітом. Ну, тобто, колись був просто Світ, а після того, як одного разу настала тут повна дупа – став Несвіт. Але, по порядку.

Отож, це був досить розвинутий технологічно світ. Люди (так, з розумних істот тут жили лише вони) пересувались дорогами у самохідних візках, що звались “автомобілями”, зводили багатоповерхові будинки, придумали пристрої, що забезпечували миттєвий зв’язок на наддалеких відстанях – і це без усякої магії.

Магія, втім, теж була і практикувалась – але її розвиток, якщо порівнювати, наприклад, з рідним світом Ленмаріеля, перебував у зародку. Воно й не дивно, з таким-то бідним фоном.

Потім… сталась катастрофа. Чи магічна, чи технологічна – ніхто достеменно й не знає. Особисто Лен схилявся до версії з проривом якоїсь гидоти з іншого світу. Техногенний колапс не міг спричинити описаних Бузером наслідків, а місцеві маги навряд чи могли вичаклувати щось настільки руйнівне.

Більшість людей або загинули, або перетворились на ходунів. Вони продовжували жити – але абсолютно втратили здатність мислити, керуючись лише примітивними інстинктами. Це призвело до загибелі ще певної частини людей, яких просто-напросто з’їли. Причому в багатьох випадках це робили вчорашні друзі або родичі.

Ще зовсім невеличка частка людей мутувала. Вони зберегли розум – але стали жорстокими й кровожерливими потворами. За одного з таких Бузер спочатку й прийняв Ленамріеля. Добре, що не пристрелив одразу…

Зовсім інша ситуація була з тваринами, птахами та водоплаваючими істотами – вони мутували всі. Ну, майже всі – зміни не торкнулись собак, котів і ще деяких домашніх тварин.

Наче цього було мало, через міжвимірні розломи (що підтверджувало версію ельфа щодо прориву) полізла всяка гидота. Часом дещо продовжувало вилазити навіть зараз, причому щоразу – інше. Тому у райони розломів ніхто без зайвої потреби не потикався… Та і при потребі, власне, теж.