Помста – це страва, яку подають з Хаосом. Частина 2.

Настрій у архімага Конрада був так собі, і навіть ранкова кава з кардамоном (і парою крапель коньяку) не могла цьому зарадити.

Він досі був злий на Дуріна. Старий пердун нахабно та цинічно використав його у власних цілях, і замість обіцяних трофеїв і таємних знань один зі стовпів імперської магічної величі отримав дірку від бублика. Єдиним, що вдалось захопити, були розкидані пустелею дивні артефакти (очевидно, призначені для спостереження), які при більш детальному вивченні виявились… живими організмами. При згадці про це Конрад досадливо скривився. Бісова химерологія… В Імперії вона вже кількасот років була під страхом смерті заборонена, тому жоден з нині живучих чарівників тут нічим не міг зарадити. Врешті-решт знахідки довелось просто знищити.

Когось іншого за подібний кунштюк архімаг би прибив. Одним помахом пальця. Але сваритись з духовенством Великого Майстра і самим королем Тубальдусом було не найкращою ідеєю. Та й старий ще стане у нагоді… Власне, Конрад в якості вибачення зміг з нього дещо витрусити.

Та цим підстави для поганого настрою не обмежувались. Сьогодні йому, як одному з представників вищого прошарку магічної аристократії, належало читати лекцію в Імператорському Університеті. Титул архімага означав не лише привілеї, але й деякі не дуже приємні обов’язки – наприклад, розпинатися кілька годин перед стадом неуків, в яких все сказане все одно вилетить крізь друге вухо, щойно за ним зачиняться двері аудиторії.

Поглянувши на сонячний годинник, він одним ковтком допив каву і кинув чашку в посудомийний артефакт. Карета вже мала чекати внизу. На секунду зупинився перед дзеркалом, поправив мантію і застібнув її комірець кришталевою фібулою у вигляді фігурки філіна. Для людини його статусу виглядати розхристаним в присутності студентів-довбограїв – неприпустимо.

Спустившись телекінетичним підйомником донизу  і вийшовши назовні, маг побачив там карету… і відділення бійців лейб-гвардії, затягнутих в малинові зі сріблом мундири. Четверо вершників, троє піших – двоє на зап’ятках карети, один поруч з візником. І офіцер, що вже поспішав йому назустріч.

– Вітаю, Ваша Високомогутносте! Я лейтенант Бруно. Ми прибули для вашого супроводу.

– Супроводу? – Конрад здивовано здійняв брови. – Ви вважаєте, що мені потрібна охорона?

– Наказ імператора, – трохи винуватим тоном відповів гвардієць. – Ми отримали інформацію, що найближчим часом бомбісти готують у столиці серію терактів. Кілька наближених до трону чиновників отримали листи з погрозами…

– Лейтенанте, – вираз обличчя архімага висловлював максимальний скептицизм щодо розумових здібностей співрозмовника. – Ви всерйоз вважаєте, що я не впораюсь з якимись там бомбістами? Те, що може реально загрожувати мені – вас знищить, просто опинившись поруч.

– Я розумію, мілорде. Проте накази Його Величності не обговорюються.

– Трясця… Біс із ним. Їдьмо, – архімаг всівся у карету, лейтенант зайняв місце на сусідньому сидінні, і екіпаж, супроводжуваний чотирма верховими, рушив.

Вони виїхали з кварталу магів, минули торгову площу та ще кілька вулиць. До університету лишалось два повороти, коли Конрад раптово помітив дивну напругу у мана-полі.

– Ваша Високомогутносте? – Бруно одразу помітив зміну виразу на його обличчі.

– Я відчуваю просторову нестабільність, лейтенанте. Попросіть-но візника пригальмувати…

Архімаг висунув голову у вікно – і в цю саму мить обіч вулиці з тріском розгорнулася в повітрі рвана безформна пляма.

– Портал? В Ундріелі, де просторовий захист один з найкращих на континенті?

З порталу вилетів довгий сріблястий предмет і, кілька разів підстрибнувши на бруківці, підкотився точнісінько під дно карети. Відчуття небезпеки завило вовком.

– Бомба! – крикнув хтось із бійців, що сиділи ззовні.

– Геть з карети! – Конрад рибкою випірнув назовні, вибиваючи двері власним тілом і вмить огортаючись всіма можливими щитами. Він ледь встиг згрупуватись і перекотитись бруківкою… а потім шарахнуло.

Світ навколо викривився. Темні енергії вдарили по щитах, вп’ялись в ауру… в очах на мить потемніло, а коли до Конрада повернулась здатність нормально бачити – навколо вже панував хаос. Точніше, Хаос – саме так, з великої літери.

Тіла лейб-гвардійців лежали поламаними ляльками. Те ж саме стосувалось і візника, і коней. Над купою уламків, на яку перетворилась карета, нуртував мінливий чорно-фіолетовий вир.

Прокол у Хаос. Поки що крізь нього в реальність ніхто не проник, та якщо не закрити… То це буде лише справою часу.

Звівшись на ноги, архімаг добув з кишені переговорник… і брудно вилаявся: хаотична енергія перетворила артефакт у марне брязкальце. Доведеться застосувати ментальний зв’язок, яким він хоч і володів, та вельми не любив.

“Конраде?” – пролунав в голові здивований голос магістра Жерара. – “Що відбувається? Сигнальні артефакти у західних кварталах сходять з розуму”.

“Прорив Хаосу на вулиці Герхарда Другого. Терміново збирай групу магів Порядку…” – тут архімаг помітив, як з вікон найближчих будинків вибираються змінені Хаосом люди. – “... і викликай чистильників”.

* * *

Конрад сидів у лабораторії на робочому поверсі своєї вежі і з похмурим обличчям вивчав записник з усіма викладками, що стосувались сьогоднішнього випадку.

Лекцію в університеті, звісно ж, було відмінено. Це можна було б вважати гарною новиною – якби не обставини, що призвели до неї. І загибель візника, вісьмох імператорських лейб-гвардійців та кількох десятків цивільних (усіх змінених терміново викликаній групі бойових магів довелося перебити) була далеко не єдиною з поганих новин.

Наче цього було мало – в цей же день він отримав звістку про смерть Дуріна. Жерця було вбито в одному з готелів у столиці князівства Оранштейн. Ножем у горло. Весь наявний захист не врятував старого, а охорона ніц не чула й не бачила. Його помічника – старшого жерця Тільбура – було знайдено в печері поблизу Зміненого Лісу закатованим до смерті. Інтуїція підказувала Конраду, що це аж ніяк не збіг, а ланки одного ланцюжка.