Мисливські будні

Ел працював механіком у таборі Кроуфорда вже більше двадцяти років. Вже немолодий – сивий, зморшкуватий – та вузлуваті м’язисті руки ще не стомились від роботи, а у сірих очах світилась впевненість навпіл з мудрістю досвідченої людини. Незважаючи на вік, він виглядав бадьорим та повним сил – здавалось би, справжній боєць… якби не дерев’яна тичка замість частини лівої ноги.

Замолоду він був хвацьким мисливцем і гасав на байку звивистими дорогами Несвіту, відстрілюючи нечисть, а іноді, коли того вимагали обставини, стаючи з нею до рукопашного бою. Сам зібрав свого “залізного коня”, сам доглядав за ним. Був вельми шанованою в південних регіонах людиною. Голови таборів, механіки та торговці завжди знали – будь-яке найскладніше та найнебезпечніше завдання завжди можна доручити Елу.

Слава та вправність зіграли з мисливцем дурний жарт: натрапивши якось на лігво орди, він, замість негайно тікати й повідомити у найближче поселення, вирішив самотужки його зачистити. Зачистити-то зачистив… От тільки під кінець, відстрілявши всі набої, зламавши ніж та сокиру, від останніх ходунів мусив відбиватись ледь не кулаками. Якимись видатними чаклунськими здібностями Ел ніколи не вирізнявся – ті, хто їх мав, рідко йшли в мисливці, а частіше ставали знахарями, Ловцями або обирали іншу “сидячу” роботу.

Коротше, до найближчого поселення видатний винищувач нечисті дістався живим, але з перетягнутою джгутом куксою замість лівої ноги. На цьому його мисливська кар’єра й скінчилась: знахарі могли лікувати різні хвороби та поранення, часом досить тяжкі, але відростити нову кінцівку були безсилі навіть вони. Без ноги на байк не сядеш, а тинятись зовнішнім світом пішки – прямий квиток в могилу. Від багатьох нечистиків своїми ногами, та ще й на протезі, не втечеш. Ну а для рейдерів ти будеш просто подарунком долі…

Та Ел не занепав духом – він знайшов застосування своїм талантам у іншій сфері. І ось вже третій десяток років мисливці та збирачі приходили до нього зі своїми проблемами. Підлатати байк, замінити якусь запчастину, поміняти колесо… Іноді навіть зламану чи заклинившу зброю міг подивитись – свого зброяра у таборі Кроуфорда не було, зазвичай з такими питаннями ходили до сусіднього поселення.Та це було епізодично й не особливо самому Елові цікаво – робота з технікою приваблювала його куди більше.

Майстерня була просто дощатим навісом з плетеною дерев’яною занавіскою замість вхідних дверей. Ел стояв за робочим столом, роздивляючись крізь лупу розібраний редуктор. За його спиною було відгороджене брезентовою завісою підсобне приміщення.

З легким шурхотом занавіска відкинулась, і до приміщення увійшов огрядний чорнобородий чоловік, одягнений в потерту косуху, шкіряні штани та високі бутси. Голова була перев’язана чорною банданою з вишитими збоку язиками полум’я. З заплічного чохла стирчала рукоятка обріза, а на поясі висів дебелий тесак.

– Хей, Бузер, – не відволікаючись від процесу, привітався механік. – Прийшов по запчастини? Чи вуха здати?

– Хей, – басовито відповів гість. – Вух немає – ти ж знаєш, я останні пару тижнів не брав завдань. Запчастини поки не потрібні. Я з іншого питання… Мій демон щось неспокійно себе поводить останнім часом. Раптом що – байк без нього не поїде, а за нового, сам знаєш, Ловці три шкури здеруть.

– Нуу… – замислено протягнув Ел. – Я не Ловець, звичайно. Але якщо там щось не так зі стримуючим контуром – можу подивитись… Заганяй свою колимагу на задній двір.

– Сам ти “колимага”, – реготнув мисливець. – Моя крихітка, либонь, одна з найшвидших на всьому Півдні!

– Я пожартував, брате, – всміхнувся старий. – Заганяй. І, Буз…

– Що?

– Знайди якусь роботу. Застій – то не є добре у нашій справі. Повір старому!

– Гаразд, стара руїно. Дослухаюсь до твоєї поради… Гляну сьогодні, що там на дошці. Я пішов заганяти байк, – Бузер повернувся до дверей. – Нехай вітер доріг завжди дме в спину, старий!

– Нехай вітер доріг завжди дме в спину, брате. Йди…

* * *

Лишивши байк у майстерні, Бузер попрямував до центральної площі. Ну як площі… Просто відкрите місце посеред табору. Справжні площі були у містах та поселеннях Старого Світу, більшість з яких давно й всерйоз були обжиті нечистю.

Табір Кроуфорда жив своїм життям. Хтось колупався в байку, хтось чистив зброю. З намету місцевої знахарки тягнуло димком та трав’яними ароматами. З-під навісу, де складали свою здобич збирачі, теж віяло запахами, і не зовсім приємними.

Байкер зупинився біля широкої дерев’яної дошки з приколотими листками паперу, прискіпливо вивчаючи написаний на них текст.

З падінням Старого Світу зникли і притаманні йому товарно-грошові відносини. Вцілілі рештки людства, що мусили виживати на теренах Несвіту, перейшли до бартерної системи. Збирачі здавали здобич, отримуючи за це винагороду. Мисливці – брались за завдання, здаючи вуха знищеної нечисті або інші докази виконання, якщо це було окремо вказано замовником.

“Зачистити околиці Лейквуда від ходунів”. Ні, таким най сопливі новачки займаються, він це вже давно переріс. “Перевірити північно-західне шосе”. Мабуть, хтось зі збирачів або торговців виставив. Теж ні. То лиш дарма ганяти байк… Та й що там перевіряти? І так всі знають, що шосе майже повністю завалене поіржавілими кістяками старих машин, а поміж них бродить… Всяке. Проскочити між автівками, не скидаючи швидкість, неможливо, тому доводиться щоразу пробиватися з боєм. Зібрати б загін, перебити нечистиків і розтягнути металобрухт оп узбіччях – але ж ніхто не бажає виділяти людей.

О, а це вже щось цікаве.

“В болотах південніше Смарагдового Гаю (в районі старої телевежі) наші розвідники виявили загони сектантів Чорного Місяця. Схоже на те, що вони облюбували цю місцину для своїх мерзенних ритуалів. Оскільки Смарагдовий Гай – наші мисливські угіддя, я не бажаю бачити там всяких придурків у чорних балахонах. Принеси вуха фанатиків, і отримаєш місяць безкоштовного обслуговування у Ела та право вибрати будь-який ствол з моєї особистої колекції.