Пустельний рейд

Вже сутеніло, коли ельфи дістались руїн древнього міста. У відблисках останніх променів вечірнього сонця залишки зруйнованих будівель поставали химерними міфічними створіннями. Втім, що Лен, що Лорі за своє життя перебачили стільки різних чудовиськ, що подібні поетичні моменти їх не хвилювали від слова “геть зовсім”.

Минала друга доба з того моменту, як вони вирушили з дому. В перший день, пройшовшись пустелею, завітали до аномальної зони – варто було перевірити слова Горіна про кристали та самородні артефакти.

Аномалії виявились і близько не такими небезпечними, як у Дикому Світі. Звичайно, лізти в них все одно було не варто… Але знайти прохід між гиблими місцями було в рази легше. Особливо при наявності детектора, який Ленмаріель мав при собі.

Кристали дійсно час від часу знаходились. Але нічого аж такого магічного в них не було. Або Горіна в гільдії авантюристів Сільверлейка здорово розвели, або їм просто не пощастило. А може, треба було просто зайти трохи подалі… Але далі аномалії йшли таким косяком, що пройти між ними було просто неможливо.

Зате чого було в достатку, так це рослин. Якщо в пустелі майже нічого не росло, то в зоні аномалій з невідомих причин рослинність буяла. Лорі збирала усе підряд, і зібране одразу відправлялось до ельфа у просторову кишеню. Там воно не зіпсується, а вже потім, вдома, можна буде то все вивчити і визначити, що годиться для алхімії, а що – просто гарна квіточка.

Кілька разів на їхньому шляху зустрічались хижаки. Зграя шакалів розбіглась від одного влучно кинутого бойового плетіння. Більш настирливою виявилась істота, що звалась зубоспином. Ну, це вже потім Горін їм пояснив, що це зубоспин, а на той момент це була просто велика свиня з гребнем на спині, як в деяких рептилій.

Тож невідомо, що там знайдеться у місті, але запас м’яса вони додому точно принесуть.

Наразі варто було знайти укриття та місце для ночівлі. Звичайно, обидва ельфи чудово бачили і в темряві… Проте відпочивати теж колись треба.

Знайшовши більш-менш цілу будівлю на околиці, увійшли всередину – зі зброєю та бойовими плетіннями напоготові. Втім, нічого небезпечного у будинку не виявилось. Там взагалі нічого не виявилось. Чи то колишні господарі будинку підійшли до переїзду грунтовно і винесли з собою все, що неслось… Або Горін знову був не в курсі справ, і шукачі легкої наживи в це місто таки навідувались. Коротше, дім був розграбований. Повністю.

Знайшовши кімнату на другому поверсі лише з одним, забраним гратами, вікном, розташувались там.

– Ставимо периметр, – скидаючи сумку та розстеляючи на землі плащ, промовила Лоріанхейн, – і, мабуть, спатимемо по черзі. Один спить – один вартує.

– Чи не варто краще відпочити обом? – запитав Ленмаріель. – Прилягти поруч, обійнятися… зігріти одне одного в холодну пустельну ніч.

– Світлячку! – розсміялась ельфійка. – Мені б теж цього хотілось. Але хтозна, з чим тут можна зіткнутись, особливо вночі… Краще не покладатись на саму лиш магію. Грітимемо одне одного вже вдома.

– Але ж в будинку і так тепло.

– Лен, перестань…

Лорі розкинула на вході та під вікном своє улюблене охоронне заклинання – комбінацію Хаосу та Світла, ельф додав багатоелементний захисний екран і, як справжній джентльмен та шляхтич, зголосився вартувати першим, дозволивши леді відпочити.

Втім, відпочити вночі не вдалось нікому. Стародавнє місто, що у сутінках здавалось мертвим та покинутим, з настанням темряви ожило. Вулиця за стіною світилась різноманіттям аур, ззовні постійно щось бігало, гупало, верещало, ревіло та шкреблось по стінах (а кілька разів - і у вікно). Кілька разів між нічними істотами спалахували бійки – тоді ніч розривали пронизливі крики та гарчання. Такі моменти змушували напружитись того, хто наразі вартував, і схопитись на ноги того, хто намагався відпочити: Лорі – зі скімітаром в одній руці та темною блискавкою в іншій, Лена – огорнутого захисними плетіннями та з кігтями напоготові.

У будинок ніхто з нічних гостей так і не проник, проте й поспати дослідникам вони не дали. Тож коли з першими променями сонця тварюки забрались геть, і шум за вікном стих – зморені та невиспані ельфи оновили захисний периметр і таки нарешті вляглись відпочивати. Вже не вартуючи по черзі. Обоє. Обійнявшись.

В місто вирушили аж десь по обіді…

* * *

– Древні у цьому світі з охоронними чарами були на “ти”. Нівроку захист… – пробурмотів Ленмаріель, намагаючись розібратися з вмурованим у стіну сейфом.

– Після Дикого Світу та його змінених законів реальності тебе ще щось турбує? – Лоріанхейн здивовано припідняла брови. – Поквапся, світлячку. Час вже вертатись… Нишпорити містом далі і обстежувати його повністю буде занадто довго.

Весь залишок минулого дня і першу половину сьогоднішнього ельфи досліджували покинуте місто. Не просто так – а в пошуках чогось корисного, що або згодиться їм самим, або на продаж тим самим скупникам у Сільверлейку.

Більшість будинків на околицях та в прилеглих районах були або вщент зруйновані, або порожні. Горін, вирішивши, що рейдери сюди зазвичай не доходять, неабияк дав маху – доходили вони, ще й як.

Величні та майже не пошкоджені будівлі центральних кварталів сулили чимало смаколиків… Але всі підходи до центру міста були наглухо перекриті аномаліями. Спроба пройти дахами провалилась – вони, як і вулиці внизу, були одним суцільним гиблим місцем.

Способу знешкодити джерела дикої магії або захисту, що дозволяв би пройти безпосередньо крізь них, на жаль, не існувало. Дослідження на цю тему Ленмаріель проводив ще у Дикому Світі – і успіху так і не досяг.

Перелетіти повітрям теж не було можливості. Закляття левітації існують… Проте зазвичай вони настільки енергозатратні, що користуватися ними може хіба що хтось рівня архімага, та й то – недовго і нечасто. Виключенням з цього правила були, наприклад, жриці Ллос у рідному світі Лорі – але їхня левітація була даром Богині і працювала на зовсім інших засадах, аніж магічна.