І знову дорога, і знову на південь

Пошук необхідних координат для вихідної точки порталу зайняв ще два дні. За цей час Ленмаріель встиг тричі згадати недобрим словом математику та її посестру - просторову, будь вона неладна, магію. Самого ельфа неодноразово прокляв Горін, якого той вкінець замучив розпитуваннями. Причому проклинав такими вишуканими конструкціями… Якби дворфам, хоча б в теорії, була підвладна магія, він би точно став видатним та знаним малефіком.

Коротше кажучи, після цього мапа світу або хоча б регіону була внесена в список необхідних придбань одним з перших пунктів. З порталу вони мали вийти на південному краю пустелі, звідки лишалось пройти ще трохи пішки - а там вже й кордон королівства Вінгфельд. Кордон з цього боку особливо не стерегли - крім диких звірів, охороняти його не було від кого. Авантюристів, які швендяли в пустелю і назад, за мовчазною згоодою не чіпали - торгівля древніми артефактами була важливою (хоч і неофіційною) складовою економіки королівства. В разі чого якраз авантюристами можна було і прикинутися.

Усі зібрались у печері. В Горіна на плечах був рюкзак - наразі там був лише запас провізії в дорогу та той самий мішечок з золотими монетами, які передбачалося продати скупнику під виглядом знахідки з древніх руїн.

Ленмаріель був з саквояжем - в цілях безпеки ельф вирішив зайвий раз не світити наявністю просторової кишені. У саквояжі був набір заготовок та простих артефактів, які химеролог планував збагрити місцевим майстрам артефактної справи. Ну, принаймні спробувати.

Марія сьогодні виглядала зовсім інакше, ніж зазвичай - вже переодягнена в молодіжний варіант темноельфійського вбрання, яке пошила для неї Лорі колись давно ще у Дикому Світі. Як виявилось, вона дарма нарікала на новий одяг: що сарафан, що лосини, що натільна білизна були легкими, зручними, жодним чином не сковували рухів та ідеально на ній сиділи. Лише в шкіряних напівчеревиках з зав’язками ходити було трохи незвично - але нічого не вдієш: кросівок в цьому світі не існувало, тому взуття також довелось замінити.

До того ж, попросивши у ельфійки дзеркальце і розглянувши себе в ньому з різних ракурсів, дівчинка була змушена визнати - такий одяг їй личить.

Рюкзака цього разу при ній не було. Камуфляжний наплічник з емблемою давно неіснуючої, але колись популярної в світі Неополісу компанії WingTac явно не був звичною річчю для тутешніх країв. Тому замість нього була невелика наплічна сумка. Зі шкіри віверни! Останній писк моди в цьому світі, можна сказати.

Ще на кожному з трійці поверх одягу був легкий чорний плащ. Плащі також зробила Лорі, витративши на це останні запаси тканини. Все ж таки дослідники мали йти через пустелю - хоч і недовго. Від можливої піщаної бурі, звісно, можна відгородитись захисним щитом… Але життя вже давно навчило кожного з них, що покладатись в усьому на магію не варто.

Комочка лишали вдома. Хоча в цьому світі й вистачало всяких химерних тварин, рожевий кіт із крилами явно привертав би непотрібну увагу.

 - Ну що, - підсумував Ленмаріель, перевіривши свої речі та оглянувши оцінюючим поглядом інших. - Здається, ми готові. Все забули, нічого не взяли… Тобто навпаки.

 - Гаразд, Лен, - Лоріанхейн підвелась з короба, на якому до цього сиділа. - Йдіть, але будьте обережні. Пам’ятай, що я тобі казала. Не привертайте уваги і нічим не виказуйте, що ви не з цього світу. І наглядайте за Марією.

Ельфійка підійшла ближче.

 - А це тобі, щоб не сильно сумував там за мною… - обійнявши однією рукою ельфа за шию, вона поцілувала його - довго, пристрасно, і не відпускала, доки вистачало повітря.

 - Але так я буду сумувати ще сильніше, - раптово захриплим голосом промовив Лен. - Ще трохи, і я взагалі передумаю кудись йти.

 - Ні, світлячку, - сумно посміхнулась Лорі. - Маєш іти. Щоб дістати все необхідне, потрібні ви з Горіном - обидва. Буде тобі стимул, - вона грайливо підморгнула, - впоратися швидше і якнайскоріше повернутися.

 - Ну, ви двоє там намилувалися вже, чи ще ні? - сварливо запитав дворф. - Давай, вухатий, відкривай вже свій портал-шпортал та ходімо. Швидше сядемо - швидше встанемо.

 - Час рушати, Вогнику, - зітхнув Ленмаріель. - Чекай на мене - я скоро повернусь. - він обернувся і почав формувати плетіння. Зелена рамка порталу зі звичним мелодійним дзвоном матеріалізувалася в повітрі.

 - Ходімо, панове! - ельф, дворф та дівчинка одночасно зробили крок у зелене сяйво.

* * *

Вийшли з переходу там, де й планували - біля самої межі пустелі та обжитих земель, обличчям на південь. Довкола було спокійно, лиш неподалік швендяла зграя гієн. Ленмаріель кинув простеньке бойове плетіння - і собакоподібних наче вітром здуло.

 - Навіть побитись до пуття нема з ким, - увімкнув свого звичного бурчуна дворф. - Вмієш ти, вухатий, все задоволення зіпсувати.

 - Я відчуваю поблизу ще кілька зграй, - флегматично відповів ельф. - Можу показати напрямок - йди собі, бийся, скільки душа бажає.

 - Ага, ото ще я по пустелі за тварюками не ганявся, - скривився Горін.

 - Ну тоді ходімо. Не терпиться побачити, задля різноманіття, трохи живої рослинності. А то тут все пісок та пісок, жодного оазису.

 - До речі, про оазис… - дворф ляснув себе долонею по лобі. - Я ж забув перед відбуттям з Дикого Світу попрощатися з моїм друзякою Брек-Таром! От халепа…

 - Не думаю, що тобі б це вдалося, - Лен похитав головою.

 - Що-що? - підозріло зіщулився майстер. - А ну, розкажи мені, чого я не знаю.

 - Тоді, коли нас з тобою закинуло в інший світ, а Марію забрали інквізитори… Тоді Лорі зажадала від шамана розповісти подробиці, а він говорити не бажав - вважав, що ми накликали зло на нього та його плем’я. Ну, вони й посварились…трохи…

 - Гірського духа вам в родичі! - обурено вигукнув дворф. - Як повернемось - передаси своїй темній, що я з нею не розмовляю. Я б їй сам це сказав… але я з нею більше не розмовляю!