Підготовка

Ленмаріель з Горіном таки завершили роботу з визначення необхідних для подорожі координат. Зайняло це чимало часу, сил та нервів. Ельф улаштував колезі справжній допит, намагаючись дізнатись необхідні відстані та місцезнаходження потрібних локацій якщо не напряму, то хоча б дотичними шляхами - використовуючи розміри та форму континенту або інші дані. Іноді терпіння химеролога добігало кінця, і тоді в хід йшли фрази на кшталт:

 - Ну порахуй, не знаю там, в польотах стріли, або “стільки-то разів по багато кроків”, як це роблять людські дикунські племена! Тобі, якраз, може й легше так буде.

Дворф, в свою чергу, теж за словом у кишеню не ліз. Дійшло до того, що неодноразово обіцяний мордобій нарешті маол не втілився у реальність - на щастя, вчасно наспіла Лорі і розборонила забіяк. Опісля вони кілька днів не розмовляли один з одним, а Лен раз у раз з ненавистю зиркав на розкидані лабораторним столом листи пергаменту, списані розрахунками та магічними формулами і бурмотів про себе: “Мамо, навіщо я ту математику вчив? Як знав же ж, що ні для чого доброго не згодиться”.

Як би там не було, питання з координатами було вирішене, а формула портального плетіння з внесеними необхідними змінами - виведена. Настав час, власне, готуватися до подорожі.

 - Потрібно зібрати все необхідне, - Лоріанхейн присіла на краєчок столу, заклавши ногу на ногу. - Що будемо робити насамперед?

 - Для початку, - голос дворфа був дуже спокійним, але саркастичні нотки в ньому прямо-таки відчувались, - може, ти злізеш зі столу? Він не для того. Он, крісло є, в нього і мости свою… гм… філейну частину.

 - Ой які ми правильні стали! - скривилась ельфійка, проте до поради дослухалась. - І все ж таки.

 - Речей в нас чимало, - замислено промовив Ленмаріель. - Все разом забрати не зможемо.

 - А твоя просторова кишеня?

 - Вона не безмежна, - похитав головою ельф. - Якби кожному з вас зробити таку саму… Але це дуже складне плетіння на стику магії душ та просторової. І щоб застосовувати його не до себе, а до когось іншого - потрібно вносити до схеми істотні зміни… Мої знання в цій царині, не жаль, не настільки глибокі.

 - Власне, - зауважила Лорі, - нам необов’язково брати з собою геть усе. В мене, наприклад, з дійсно необхідних речей - зброя, алхімічний набір, ювелірні інструменти, деякі зілля першої необхідності, книжки… Ну ще, може, невеликий запас найбільш корисних інгредієнтів з цього світу та пару згортків тканини. Кілька накопичувачів. Все це вміститься в пару не дуже об’ємних сумок.

 - В мене, якщо подумати, - додав дворф, - теж небагато… Інструменти, фарба, молот. Але металу б взяти з собою, по кілька зливків кожного…в  рюкзак не влізе.

 - Зробимо скриню, чи кошик якийсь, та й понесеш в руках.

 - Залізопузика теж здалось би забрати… 

 - Не знаю, нащо тобі та залізяка, в чиєму лексиконі слово “працювати” явно відсутнє, - з насмішкою промовив ельф, - але він що, не зробить пару зайвих кроків і сам не зайде в портал?

 - Зайде, - пробурчав Горін. - А як не зайде - то дам підсрачника, і зайде.

 - А в тебе що, Лен?

 - Та не так вже й багато, - задумався ельф. - Найнеобхідніші артефакти, в тому числі стазис, заготовки, пастки душ, інструменти - це все вміститься в згорток. Ще, може, щось з побутових артефактів влізе - та ж сама пічка… Ще Великого Мозка бажано б взяти з собою - він на новому місці нам згодиться. Живих істот не можна переносити в просторовій кишені, тому я зроблю для нього захищену сумку і понесу в руках. От що мені з моїми піддослідними робити… Особливо з Ящиком, він же ні в який портал не влізе. Ех! - він махнув рукою. - Відпущу їх усіх на волю. Нехай внесуть в місцевий тваринний світ трохи різноманітності.

 - Ти ба, який ти став добросердечний! - здивувався дворф. - То ловив, щоб різати, а тут так просто відпускаєш?

 - Ну а що, - знизав плечима Ленмаріель. - Не вбивати ж їх просто так.

 - Ну, Коробочку ти свого часу прибив.

 - Бо вона страждала, а я не міг їй допомогти! - злісно вимовив химеролог. Цього разу Горіну вдалось наступити йому на хворий мозоль. - Що б ти розумів, гномисько ти безсердечне…

 - Я дворфисько, - холодно відповів майстер. - А ще раз почую на свою адресу слово з коренем “гном” - ввалю так, що мати рідна не впізнає. Без жартів.

 - Знаєш, а давай! - рішуче промовив ельф, недобре блискаючи очима та розминаючи пальці. - В мене якраз є настрій вибити з чиєїсь плебейської макітри всю дур - навіть якщо опісля там ніц не лишиться. Ходімо на полігон і…

 - Лен!

 - Чекай, Лорі.

 - Лене, - ельфійка, піднявшись з крісла, підійшла та поклала йому руки на плечі. - Заспокойся. Я певна, він не хотів сказати нічого поганого.

 - Та він же… !

 - Ленмаріелю, - вона схилилась до ельфа, майже торкаючись губами його вуха та злегка змінивши темним плетінням тембр голосу. - Заспокойся, кажу тобі. Чи мені по-іншому тобі заспокоювати? То ще ж наче не ніч…

 - Вибач, Вогнику, - злегка почервонів химеролог. - Все вже добре. Я тримаю себе в руках.

 - Ооо! А що це тут у нас? - дворф вишкірився так, що ще трохи - і його усміхнена пика б точно луснула. - А в нас тут, панове, шури-мури! - його обличчя різко стало серйозним. - Ну, все. Якщо ви двоє зійшлися - то цьому світу точно гаплик.

 - Тим-то ми звідси і йдемо, друже! - посміхнувся ельф, чий настрій різко покращився. - Ну, ніби з усім розібрались. Меблі і велике обладнання лишимо, все це ми при бажанні зможемо зробити й на місці… сподіваюсь, - його обличчя дещо затьмарилось - очевидно, він згадав свій не дуже вдалий досвід з плетінням стільців шляхом друїдизму.

 - Зможемо, - запевнила Лорі. - Тут змогли - зможемо й там… Де, до речі, Марія?

 - Та ясно де, - потиснув плечима Горін. - В себе, залізяки свої крутить. Або магією-шмагією займається…

 - Алфавіт вона вчить, - повідомив Ленмаріель. - Наш, світлоельфійський.