Коти, квіти та інше

 - Марія? До тебе можна?

 - Звісно, Лорі, заходь, - дівчинка сиділа за столом, на якому були розкладені деталі та інструменти. Посередині стояла штука, над якою вона, власне, працювала.

Кулеподібний каркас з тонких металевих смужок в амортизуючий м’якій оболонці з листя одного з місцевих кущів, що мало властивість досить довго - до кількох тижнів - не засихати. Всередині, на підшипниках (власне, “підшипниками” це називала лише сама Марія, для решти то були просто металеві кульки) - кругла скляна посудина, в якій переливалась і світилась різними кольорами рідина. Лоріанхейн виконала свою обіцянку і змогла скласти рецепт суміші, що світилась та періодично міняла колір.

Не обійшлось і без магії: мініатюрний кристал-накопичувач живив крутне телекінетичне плетіння, завдяки якому кулька могла котитися, довільно міняючи напрямок. Додана у схему комбінація з кількох гліфів збору енергії дозволяла накопичувачу заряджатися, якщо кульку котили, прикладаючи до неї зусилля (наприклад, чиїмись пустотливими пухнастими лапами). Плетіння треба було періодично поновлювати - не володіючи навичками артефактора, Марія не могла зробити зачарування постійним - та кілька днів воно могло триматися.

Як можна здогадатися, цей складний та надзвичайно важливий артефакт був іграшкою для кота.

 - Я йду збирати трави, - ельфійка була вдягнута по-похідному та з сумкою на плечі. - Недалеко, в околицях. Хочеш - ходімо зі мною, минулого разу в тебе ніби непогано виходило.

 - Та не знаю, - невпевнено промовила дівчинка. - Може, я краще вдома побуду… Нема в мене останнім часом настрою для прогулянок.

 - Сонце, ти чого? - Лорі уважно подивилась на неї. - Останні події тебе аж настільки налякали?

 - Ти сама все чудово розумієш, - тихо відповіла Марія. - Щось знову може трапитись… Або вороги, або якийсь звір, з яким ми раніше не стикалися… А я знов буду безсила щось вдіяти і не зможу захиститись. Останнього разу все, чому я вчилась, не допомогло…

 - Ні, так не піде, - ельфійка рішуче похитала головою, знайшла поглядом стілець, підсунула його до столу, сіла поруч. - Я не заперечую, що обережність нікому не завадить - але піддаватись власному страху і замикатися у чотирьох стінах не можна. В подальшому житті це точно не буде тобі корисним… По-перше, ти не права стосовно того, що не можеш за себе постояти - раніше в тебе чудово все виходило. Але інквізитори - це непересічні вороги, і битися проти них важко навіть мені. І тут ми плавно переходимо до “по-друге” - якщо ворог тобі не по зубах, можна або тікати й ховатися від нього… або тікати й ховатися, але при цьому вчитись і, можливо, спробувати ще раз пізніше. Вдосконалюй свій бойовий стиль, вчись більше користуватися клинком, комбінуй рукопашний бій з магією - в цьому я можу тобі допомогти. Покращуй свою зброю, - Лорі кивнула на браслет, що, як і завжди, висів на Маріїному зап’ястку. - З цим я теж можу тобі допомогти, до речі. Використовуючи алхімію, можна приготувати суміші, що спричиняють вогонь, вибухи або інші ефекти простих бойових заклинань. Я сама просто ними не користуюсь - для мене магя зручніша і ефективніша. І є ще “по-третє”, і це найголовніше…

Вона встала зі стільця, склавши руки на грудях.

 - Ми не відходитимемо далеко від дому, і я постійно буду поруч. А поруч зі мною - ти вже мені повір - тобі не загрожує нічого, що не загрожує мені. А раптом що - вдома є маяк, ми близько і переміщення порталом займе кілька секунд. Та й система стеження працює… В разі чого Лен нас попередить. Тож годі боятися й ходімо… Ну, якщо ти лише через це не хотіла йти.

 - Гаразд, - посміхнулась Марія. - Переконала. Мене щось дійсно занадто накрило… Дай мені хвилинку зібратись.

* * *

 - Стій, демон шерстяний! Віддай! Віддай щипці! Ну навіщо вони тобі, ти ж їх навіть не з’їси!

Комочок, весело махаючи крильми, нарізав кола вітальнею, міцно тримаючи в кігтях щипці для металу. За ним ганявся дворф, намагаючись вищезгадані щипці відібрати. Кісяра, ясна річ, не бажав віддавати здобич. Нещодавно він нарешті усвідомив, що може літати - на відміну від шкіряних, яким небо непідвладне. І користувався цим на повну.

 - Віддай щипці! Ану стій, шерстяна холера! Я з тебе шкарпетки зроблю!

Тікаючи від переслідування, кіт залетів у лабораторію Ленмаріеля. Злетів під стелю, назад, зробив коло кімнатою, ледь не поскидавши зі стелажів склянки, накопичувачі та заготовки, зробив коло навкруг ельфа, що, сидячи за столом, зосереджено працював над чимось - той і оком не змигнув.

 - Вухатий, допоможи! - зарепетував дворф, забігши слідом. - Ця тварюка мене з розуму зведе!

 - Що ж від тебе стільки галасу… - химеролог, підвівшись зі стільця, зробив легкий пас рукою - і повітряні захвати зупинили кота, який продовжував тріпотіти крилами, не розуміючи, чому далі не летиться. Потому підійшов, акуратно розтиснув пухнасті лапки, відібрав інструмент і опустив на землю самого Комочка, який, обшипівши своїх шкіряних кривдників, прожогом шаснув назад до вітальні. - На, тримай свої щипчики для нігтів.

 - Щипчики для нігтів - то більше по твоїй ельфячій частині, - уїдливо відповів Горін. - Як і інші речі, не притаманні нормальним чоловікам.

 - Горіне, - втомлено зітхнув ельф, - в мене зараз немає настрою сперечатися і з’ясовувати, що кому притаманно, як би тобі це не було цікаво. Забрав свої щипці - ото й іди собі, займись чимось. Не заважай мені працювати.

 - Ач, які ми ділові, - скривився дворф. - Чим це ти тут таким зайнятий, цікаво?

На підставці посеред лабораторного столу стояв срібний восьмигранник, на якому дрібно-дрібно була виплавлена рунна в’язь. У виїмки на гранях були вставлені кілька довгастих “пелюсток” з прозорого червоного матеріалу. Разом це все утворювало сріблясто-червону квітку, розміром приблизно з долоню.