Смак повернення

Прийшовши до тями, Марія розплющила очі. Облизала губи - на них був післясмак тонізуючого зілля, яблучний з кислинкою. Світло в лабораторії було тьмяним - вечоріло, і артефакти освітлення відповідно до часу доби зменшили свою потужність.

 - Ну що там, Лен? - спитала дівчинка, повернувши голову. - Що зі мною?

 - Вже все добре, - відповів ельф, складаючи інструменти. - Симбіонт в нормі. Але, про всяк випадок, пару днів не користуйся магією…

З моменту повернення четвірки з їхньої вимушеної мандрівки до інших світів минуло вже два тижні. Перші дні вони просто відпочивали. Але на довгий відпочинок не було часу - справ накопичилось чимало…

По-перше, потрібно було відновити запаси накопичувачів - за час своєї місії у рідному світі Лорі витратила майже все, що було на складі. Тому рейди до кристалічних родовищ (а заодно геноцид місцевого поголів’я полум’ящірок, що не бажали добровільно ділитися з двоногими халявним джерелом мани) стали регулярними.

По-друге, Великий Мозок раптово почав працювати зі збоями. Наприклад, не повідомляв про результати сканування, або, навпаки, повідомляв про якісь несуттєві дрібниці, або взагалі ніс відверту ахінею. Як запідозрив Ленмаріель - причина була в тому, що живий одухотворений артефакт мав свою примітивну подобу свідомості, і довга відсутність спілкування з іншими розумними негативно на нього вплинула.

Марія жартівливо зауважила, що Мозок, мабуть, підхопив вірус. Ельф поглянув на неї, мов на скажену, і на повному серйозі почав пояснювати, що всі його творіння надзвичайно стійкі до хвороб та інфекцій, тож це неможливо. Не зрозумів жарту, коротше.

Сам він цілими днями крутився навколо свого дітища та щось у ньому підлаштовував, періодично віддаючи Мозку різноманітні команди та перевіряючи результат. Періодично мотався порталом у грот і перевіряв Середнього - чи той, бува, не підхопив “хворобу” свого старшого брата.

Крім того, всі почали потроху повертатися до своєї звичної роботи та досліджень… і тут виявилась ще одна, набагато серйозніша халепа.

Час, проведений в полоні у інквізиторів Латандера та застосування під час допитів невідомого світлого артефакту таки не минули безслідно для Марії. При будь-якій спробі застосувати магію дівчинка відчувала біль та нудоту, а згодом - сильну слабкість.

Лоріанхейн знову перевірила малу своїм діагностичним заклинанням - і знову нічого не виявила. Тоді вони звернулись по допомогу до Ленмаріеля, той застосував вже свій комплекс діагнозуючих плетінь, побудований на ритуалах та магії Природи - і виявив проблему. Орган-симбіонт зазнав ушкоджень - ледь помітних, але від того не менш серйозних. Одразу і на фізичному, і на аурному рівнях.

Класичне зцілення - що закляттям, що зіллям - не допомагало. Воно ледь-ледь прибирало фізичні рани, але за рахунок пошкодженої аури симбіонт знов повертався до свого колишнього стану. Цілющий ритуал, яким свого часу ельф лікував Лорі, теж не годився: аура симбіонта докорінно відрізнялась від енергетичних оболонок більшості розумних істот, і схема на неї просто не діяла. І навіть якщо її переробити - магія Природи на вилучений в чорної чароящірки орган чомусь діяла вкрай погано. Чому - питання відкрите, аби розібратись в ньому, потрібне було окреме грунтовне дослідження.

Ретельно вивчивши за допомогою магії уражені ділянки, Лен запропонував два варіанти рішення. Перший - вилучити старого симбіонта і приживити іншого. Це мало допомогти, але весь здобутий тренуваннями розвиток старого мана-органа зійшов би нанівець. Другий - застосувавши кілька плетінь з розряду магії душ, “зшити” пошкоджену ауру, а потім ввести безпосередньо всередину симбіонта сильний цілющий еліксир, аби він, за рахунок циркуляції крові, дістався безпосередньо до пошкоджених місць. В якості еліксира годився той, що робила Лоріанхейн за старим, відомим їй ще з Підземелля, рецептом, але вже з місцевих інгредієнтів. Для введення мав використовуватися шприц - Ленмаріель оцінив деякі здобутки медицини технологічного світу і дещо вже успішно використовував у своїх дослідах. Довелось, правда, попросити дворфа допомогти зі створенням голок, на що той довго бурчав “мало тобі твоїх мучильних інструментів, вже щось нове придумав”, але все ж допоміг.

Обидва варіанти потребували операційного втручання.

Був, звичайно, і третій варіант - просто забути про магію… Та його всерйоз ніхто не розглядав.

Лорі категорично була як проти того, щоб мала знову лігала на операційний стіл, так і проти того, аби Ленмаріель застосовував до неї магію душ - бо все, що стосується прямої роботи з душею та аурою, є апріорі вкрай небезпечним. Та врешті-решт залишила вирішувати це самій Марії. Філософія іллітірі передбачає свободу вибору, чи не так?

Марія, звісно, погодилась на операцію - розсмакувавши всі принади буття нехай слабенькою, але все ж чарівницею, вона вже нізащо не бажала від них відмовлятись. І обрала другий варіант - втрачати у розвитку їй теж не хотілося.

Як і минулого разу, Ленмаріель грунтовно підготувався. Розкреслив довкола операційного ліжка стаціонарну ритуальну схему - діагностичний комплекс, поєднаний з вищим зціленням - та під’єднав до неї накопичувачі. Провів кілька експериментів з використанням магії душ, яку планувалось використовувати. Експерименти він проводив, природньо, на чароящірках, що мали у своїх організмах ті самі мана-органи - завдавав їм ушкоджень (і фізичних, і аурних, що було саме по собі дуже нелегкою справою), а потім пробував зцілити. Дві “пацієнтки” в результаті дослідів не вижили, одна - лишилась калікою, зате решта після операцій були як новенькі.

Марію, як й того разу, напоїли сонним та знеболюючим зіллями, ельф підготував інструменти, ретельно їх очистивши, продезинфікувавши та перевіривши все кілька разів - і приступив до роботи.