Голос крові

Вранці, звичайно ж, ні про що подумати їм не вдалось - бо Лоріанхейн, нарешті, таки накрило. Гукнулись їй і “безсонні еліксири”, і розігнаний метаболізм, і всі інші знущання над власним організмом протягом кількох тижнів.

Ельфійка металась в гарячці, стогнала, її нудило. Про те, аби щось у такому стані робити, не йшло навіть мови - вона не могла навіть встати з ліжка.

Звісно, Лорі не була б Лорі, якби не передбачила такий розвиток подій. Вона передбачила, і заздалегідь приготувала зілля, яке мало допомогти їй легше перенести “похмілля” від магічних стимуляторів. Яке вже навіть стояло на тумбочці біля її ліжка. Ось тільки вона не передбачила, що самотужки не зможе навіть дотягнутися до флакона - не кажучи про те, щоб взяти його до рук і випити вміст, не розхлюпавши його по дорозі.

Марія сиділа біля ліжка ельфійки і поїла її зіллям. Притримуючи голову. З ложечки. Просто з флакона не виходило - Лорі не могла лежати спокійно, до того ж в якийсь момент в неї почався озноб, її трусило, і зуби мимоволі цокотіли.

Так тривало два дні. На третій стан чародійки трохи покращився, і ще добу вона просто лежала й відновлювала сили. Наступного дня, нарешті, вийшла у вітальню - ще трохи похитуючись, але вже впевнено тримаючись на ногах.

Марія сиділа у кріслі і роздивлялась картинки з системи стеження, що їх передавав Великий Мозок. Більше їй займатися було особливо нічим - її робота з пристроями вимагала бодай зрідка, та все ж застосовувати магію. А чарами користуватись вона поки що побоювалась, не знаючи, чи все гаразд із симбіонтом.

 - З поверненням, - привіталась дівчинка. - Тобі вже краще?

 - Значно, - дійшовши до крісла, ельфійка обережно опустилась в нього. - Принеси мені, будь ласка, з кухні флакон тоніка.

 - Ти щойно оклемалась, і одразу хочеш пити цю гидоту, - з осудом промовила Марія. - Може, не варто?

 - Пара ковтків мені не зашкодить. Маріє, ну будь ласка! Чи мені самій йти?

 - Гаразд, гаразд, іду…

За хвилину вона повернулась з флаконом яскраво-вишневої рідини в руках.

 - Давай сюди, - вихопивши посудину, Лорі кількома ковтками жадібно вихлебтала весь вміст. - О, так значно краще…

 - Пара ковтків, аякже, - єхидно посміхнулась Марія.

 - Ой, та облиш… Мені треба бути в тонусі. Ти ж розумієш, що нічого ще не скінчено, поки… гм… чоловіча половина нашої веселої компанії все ще пропадає бозна де.

 - Ти щойно повернулась з іншого світу, ледь оклигала після хвороби - і хочеш одразу відправитись ще кудись? - в блакитних очах світилось щире здивування.

 - Тож я поки що не знаю, куди саме… Та й нормально вже зі мною все. Тільки якесь дивне відчуття… - ельфійка на кілька секунд завмерла, оцінюючи свій стан. - Ніби кров то змінює, то пришвидшує швидкість плину. Дуже дивно.

 - Ото треба енергетиків більше пити, - не впустила нагоди позбиткуватися Марія.

 - Нечемно з твого боку знущатися з мене, - докірливо відповіла Лорі. - І тонік не може спричинити такі наслідки. Ні, тут щось інше… А ну ж бо, - вона спробувала застосувати до себе діагностичне плетіння. - Нічого. А якщо…

Піднявшись з крісла, вона підійшла до столика з Великим Мозком.

 - Мозку, а ну проскануй мене.

 - Слухаюсь, хазяйко. Сканування завершено. У вашому організмі не виявлено відхилень.

 - Та не те, - скривилась Лоріанхейн. - Подивись магічну складову.

 - Виконую. Аура та джерело в порядку. Виявлено керуючий контур заклинання магії Крові. Виявлено нетипову поведінку: періодичні однотипні сплески мани різної тривалості.

Ельфійка повернулась у крісло. Її обличчя виглядало максимально здивованим.

 - Що це ще за маячня? Це “Багряні Узи”, але вони не мають себе так поводити…

 - Я не впевнена, - замислено промовила Марія, підперши голову долонею, - та мені здається, що Ленмаріель та Горін знайшли спосіб подати нам звістку. Ну, тобто, конкретно Горін радше за все тут ні до чого, бо він не маг…

 - Гадаєш, це якийсь шифр? - здогадалась Лорі. - Правда, Лен не знає магії Крові… Але, може, додумався якось впливати на плетіння.

 - Гадаю, це саме шифр, - погодилась дівчинка.

 - Гаразд… Мозок!

 - Так, хазяйко.

 - Ці сплески - невідоме зашифроване повідомлення. Можеш розібрати?

 - Неможливо. Замало даних.

 - Халепа, - невдоволено скривилась ельфійка. - Але він не мав вигадати щось настільки складне, що ми б не розібрались… Є якісь ідеї, мала?

 - Ну, я сама з цим розібратись точно не зможу, - Марія знизала плечима. - Був би комп’ютер під рукою - можна було б спробувати. Але навіть якби був, він у цьому світі… Ага, не працюватиме.

Вона на кілька секунд замислилась.

 - Це має бути щось просте. Якщо сигнали різної довжини - скоріше всього, кожен має якесь значення. Якась цифра, звук… літера…

 - Літера. Точно! Розумничка, - Лорі швидко поцілувала дівчинку в щоку і знову підійшла до столика з мислячим артефактом. - Мозок! Відсортуй сплески за тривалістю. Спробуй поставити у відповідність кожному сигналу літерну транскрипцію однієї з рун світлоельфійського алфавіту - у їх алфавітному порядку. Потім віднови оригінальний порядок сплесків і перевір, що вийде. Пробуй різні послідовності рун, поки не вийде осмислена фраза.

 - Слухаюсь, хазяйко. Потрібно кілька хвилин для обробки даних…

Хвилини за дві артефакт знову подав голос.

 - Обробка завершена. Є повідомлення. “Лорі, ми тут. Альгіз-п’ять-вісім-аквамарин-червоний-скеля…”

 - Це світові координати! - захоплено вигукнула ельфійка. - Ну й вар’ят світловухий… Але розумний, цього не відняти. Дивно тільки, чого він сам не може повернутися, знаючи координати?

 - Може, то безмагічний світ, - знизала плечима Марія. - Як мій.

 - Можливо… Так, - Лоріанхейн схопилась на ноги. - Я йду готуватися до подорожі, мала. Ти, - вона суворо наставила на дівчинку палець, - лишаєшся тут. Нікуди не виходиш! Я піднімаю весь захист. Мене, можливо, не буде кілька днів… Але потім повернусь. Сподіваюсь, не сама. Їжі та всього іншого тут достатньо, я перед тим, як йти шукати тебе, поповнила запаси. Артефакти стазису теж заряджені, нічого не зіпсується… Звірів тільки погодуй, бо в них вже корм мав скінчитися. Але обережно! Особливо з Ящиком. Близько до нього не підходь. Все зрозуміла?