В останню мить

Єпископ Арнольд, окрім усього іншого, був ще й магом Світла. Власне, люди без здібностей рідко займали високі посади у Корпусі. Тому він, звісно ж, відчув неймовірні збурення в мана-ефірі. І підскочив, наче вжалений.

 - Це що за бісовщина?!

 - Ваше Преосвященство! - брат Віталіус влетів до кабінету, від хвилювання та переляку геть забувши про етикет. - Прорив Хаосу! Прямо перед воротами! Чотири старших елементаля… і, здається, один вищий. Брати з нічної зміни вступили в бій…

 - Прорив Хаосу… прямо в центрі столиці? Біля воріт резиденції? - очі єпископа невіряче розширились. - Неможливо… Клянусь Світлом, хтось за це відповість, - він накинув пальто і хутко попрямував до дверей.

 - Ваше Преосвященство, ви куди?!

 - Я слуга Світла, брате Віталіус, і сила його тече в мені. В цей нелегкий час мій обов’язок - бути пліч-о-пліч з нашими братами і захищати наш дім.

 - Ваше Преосвященство, зачекайте!

* * *

Синя вирва порталу привела Лоріанхейн туди, куди вона й розраховувала - на задній двір резиденції. Це був один з найбільш вузьких моментів плану - вона не була впевнена, що навіть міжсвітовий портал зможе пробитися всередину головного оплоту інквізиторів, чи доведеться таки прориватися з боєм, поки більша частина залоги зайнята ліквідацією прориву. Звичайним переходом через захисну мережу світлих артефактів та заговорів точно було не пройти - що-що, а захищатись від ворожого проникнення слуги Латандера вміли.

Правда, про міжсвітові портали вон, як виявилось, все ж таки знали замало.

От тільки ельфійка розраховувала, що тут нікого не буде.

 - Ти хто… - злякано вигукнув юний послушник, що прямував кудись з двома повними відрами води. Хотів закричати - та не встиг. Лорі легенько придушила його телекінезом, і хлопчина втратив свідомість. Відра глухо бемкнули об землю, вода розлилась.

 - Поспи трішки, - хмикнула ельфійка і попрямувала всередину.

Тут був ще один спірний момент - чи вдасться їй увійти всередину непоміченою, навіть під фальшивою аурою, не потривоживши сторожові плетіння та охоронні артефакти? В останню ніч вона ще раз ретельно перевірила маскування і навіть вплела в нього кілька додаткових елементів. Світлих. Благо їй це було доступно.

Та обійшлось і цього разу - захист не зреагував. А от повз двох вартових, у передпокої одразу за запасним виходом непомітно минути вже не вдалось.

Брати-винищувачі, що стояли на варті, були молодими та недосвідченими. Вмілих воїнів сюди ніхто не ставив - бо ніхто не вірив, що ворог колись зможе проникнути у резиденцію. Ну-ну… Тому, побачивши незнайому ельфійку (правда, світлу - Лорі досі була під ілюзією), вони не стали одразу хапатися за зброю чи активувати артефакти, проте заступили їй дорогу.

 - Ти хто така? Сюди не можна…

Тепер можна було вже особливо не ховатись, і сфера темряви накрила кімнату.

 - Засліпила-підсвітила… - “вогонь фей” висвітлив у пітьмі силуети розгублених вартових, а наступної  миті обоє отримали по базальтовій голці в око. - Прицілилась-кинула, - розвіявши сферу, вона пройшла повз охоронців, навіть не чекаючи, поки їхні тіла осядуть на підлогу. - “Тривога в тінях”, дурники, “тривога в тінях”, - поблажливо повідомила вона вже мертвим ворогам.

В неї не було внутрішнього плану будівлі, але він був їй і не потрібен. На такій відстані “Багряним Узам” вже нічого не могло завадити, і вони безпомилково вели її до місця, де знаходилась Марія.

* * *

Єпископ Арнольд швидко спускався сходами на середній ярус резиденції. Ад’ютант, біжучи підтюпцем, намагався за ним устигнути.

 - Ваше Преосвященство…

 - Мені зараз не до розмов, брате Віталіус.

 - Але послухайте! Це все схоже на чиюсь гру. Дивіться, ось почались заворушення в баронствах, ви відправили частину братів зі столиці туди - і ось тут прорив Хаосу. Ми всі, звісно, біжимо його усувати - а раптом це теж відволікаючий маневр? Раптом просто зараз хтось…

Він не договорив - змахнув руками, немов намагаючись вхопитись за щось, і повалився на спину. В повільно витікаючих очницях ченця стирчали дві темно-зелені голки.

 - Такий розумний хлопчик… - жіночий голос був мелодійним, переливистим і поєднував в собі водночас сумні та іронічні інтонації. - Був.

Вона стояла посеред коридору - молода ельфійка в зеленій зі срібним шиттям сукні. Блакитні очі уважно дивились на єпископа. Він бачив її вперше в житті - проте одразу ж впізнав обличчя, зображене в відомостях, наданих братами-шукачами.

 - Ти… - стримуючи злість, процідив Арнольд. - Отже, це все-таки ти за цим стоїш. Ти відповіси за все зло!

Різко змахнувши правою рукою, він вдарив “Сонячним Потоком”, і сліпучий спалах світла пронісся коридором. Ельфійка злегка похитнулась, примружилась, прикривши очі рукою - а потім її обличчя помінялось.

Була світла - стала темна. Замість блакитних очей на Старшого Пріора оцінююче і трохи глузливо дивились фіолетові.

 - Оце так зарядив, - весело і трохи здивовано промовила Лорі (звісно ж, це була вона). - Аж личина злетіла. А я стільки працювала над нею! Ай-яй-яй, як не соромно так поводитися з жінками, Ваше Преосвященство? А ще либонь еталоном добропорядності себе вважаєте…

 - Що… - ошелешено пробурмотів єпископ, і тут пазл в його голові зійшовся. - Це ти! Ти одна з тих чотирьох! Темна тварюка! Це ти влаштувала весь той гармидер!

 - Ну, я. Каюсь, винна… Хоча, знаєш, ні. Не каюсь.

 - Іменем Латандера Всеблагого - згинь, нечисть!

Цього разу Арнольд вдарив точково, “Лезом Світла”, і вклав у нього максимум мани. Та Лоріанхейн вчасно розпізнала плетіння і відбила його контрзакляттям. Теж світлим.