Місто засинає… прокидається Хаос

Брат-розслідувач Елтаріен замислено перебирав папери на своєму столі. Ніч надворі була місячною та ясною, та світло не проникало всередину - вікна його будинку на краю ремісничого кварталу були завжди зашторені. Для роботи брату-розслідувачу цілком вистачало свічки, що горіла у настінному свічнику.

Ельф буквально на днях повернувся з відряждення - і одразу включився в роботу. Матеріали, зібрані братами-шукачами в баронствах, були надзвичайно цікавими… і наводили на деякі думки.

Поруч на столі лежала тека з матеріалами так званої “Справи Темних” - вона стосувалась бази прибічників Зла у іншому світі. І деякі відомості з цієї справи, вкупі з інформацією про підозрілу ельфійку, теж наводили на певні думки… дуже й дуже цікаві.

 - Щось тут не так, - замислено бурмотів розслідувач, посмикуючи рукав білої з золотим щиттям сорочки. - Для Першонародженої, ще й такої молодої, вона проявляє забагато активності. Зазвичай вони до певного віку навіть за межі своїх міст не виходять…

Він узяв до рук “Справу Темних”, перегорнув кілька листів.

 - Гм… А що, якщо… - він відклав теку, знов взяв у руки листи з інформацією про Ельяну Сонценароджену. - Теж знає алхімію. Магічні навички відрізняються, але є чимало збігів. Обличчя… гм… обличчя… Ніби різне, але є якась невловима схожість…

Він кинув папери на стіл.

 - Дідько, та нас просто відволікають! Єпископ звернув всю увагу на південь, відправив туди додаткові сили братів-винищувачів… Послабив охорону резиденції… Треба терміново йому повідомити.

 - Ти став забагато знати, - пролунав мелодійний дівочий голос.

Вона стояла біля вікна - юна ельфійка в зеленому вбранні. Стояла й пильно дивилась на Елтаріена.

 - Леді Ельяна, я так розумію, - промовив брат-розслідувач, намагаючись зберігати спокій. - Чи треба казати - Лоріанхейн з дому О’Кхар?

 - З дому Ар’Шес! - твердо промовила дівчина, підійшовши ближче і спершись долонями на стіл. - А до вашого клятого Дому я маю дуже й дуже опосередкований стосунок. Адже я правильно сказала? “До вашого”? Ти намагаєшся бути спокійним, але око в тебе зовсім трішки смикнулось, коли я це сказала. Зовсім трішечки. Легесенько. Ось на стілечки.

На її обличчі з’явилась посмішка.

 - Адже ти теж не той, за кого себе видаєш? Єдиний ельф на всю столичну інквізицію… Нещодавно повернувся з якогось там відрядження, невідомо куди їздив і одна Ллос знає, що там робив. Хоча… вона-то, якраз, можливо й знає. Вікна постійно закриті… Не любиш яскравого світла? А під ілюзією людини незручно постійно ходити… одноплемінничку?

Ельфійка зробила ледь помітний пас лівою рукою - і обличчя розслідувача змінилось. Ну, не те щоб прямо аж сильно змінилось… Просто був світлий ельф - став темний.

 - Отже, я не помилилась, - задоволено кивнула Лорі, отримавши підтвердження своїм словам. - Що, любчику, працюєш і на Лернокса, і на інквізиторів? І хто більше платить?

 - Я не зробив нічого, що нашкодило б інтересам Дому, - з гідністю відповів ельф. Його ліва рука в цей момент непомітно (як здавалось йому) пірнула під стіл… Та тіло раптом заціпеніло і відмовилось слухатись.

 - Ну-ну, - заспокійливим тоном промовила ельфійка. - Не варто чіпати той стилет. Він, схоже, ще й отруєний… Не приведи Темрява, пораниш когось. Чи ти гадав, - вона насмішкувато примружила одне око, - що я нічого не побачу?

 - Я можу бути тобі корисним, - рівним голосом промовив Елтаріен.

Лоріанхейн тяжко зітхнула.

 - Схоже, ти мене геть дурненькою вважаєш… Ти серйозно вирішив, що я повірю одному з нишпорок Великої Матері?

Телекінетичний хват стиснув горло ельфа - і за хвилину бездиханне тіло сповзло на підлогу.

 - Солодких снів, - знущальницьким тоном промовила Лорі. - Доведеться кудись прибрати тіло… Якщо його знайдуть зараз, та ще й виявлять, що наш брат-розслідувач трошки не той, ким його всі вважали - буде гармидер, а це мені зараз зовсім не потрібно. Тож тебе знайдуть… але трохи пізніше, - вона поглянула на стіл і, подумавши, зібрала з нього усі папери. - І це теж варто забрати. Слід прискоритись… Коли вже вони почали про щось здогадуватись - часу обмаль.

* * *

 - Викликали, Ваше Преосвященство?

 - Так, брате Віталіус, - єпископ Арнольд згорнув чималенький сувій, в якому щось уважно вичитував, і розвернув крісло до входу. - Чи є якісь новини з Кронбурга та баронств?

 - Боюсь, нічого, що могло б вас втішити, Ваше Преосвященство. Людину, що мала простежити за ельфійкою, знайшли вбитою та пограбованою. Схоже на розбірки місцевих нечестивих бандитів. Розбійників в околицях Кронбурга… також знайшли. Усі мертві. Причину смерті ні княжому слідчому, ні нашим братам встановити не вдалось.

 - Якась бісовщина відбувається, - пробурмотів єпископ. - Гаразд, будемо вирішувати більш нагальні проблеми. Що з нашою ув’язненою?

 - Прийшла до тями, Ваше Преосвященство. Вже не так нахабно поводиться з братами-дізнавачами… але говорити відверто все так же відмовляється. Іноді - намагається обдурити… Звісно ж, нічого в неї не виходить.

 - Що ж… їй же гірше. Знайди брата Парцеліуса, і нехай готується до роботи.

 - Підготувати кімнату для довірчих розмов? - запопадливо запитав ад’ютант.

 - Ні, не варто. Нехай брат Парцеліус візьме інструменти з собою.

* * *

Марія відсторонено дивилася у підлогу. Її організм вже трохи оклигав після застосування до неї “світлого” артефакту. Правда, симбіонт тепер відчувався якось дивно… Але в цілому - стан був більш-менш прийнятний.

З того дня її ще двічі водили на допити. Просто мовчати, як раніше, було небезпечно. Хтозна, що вони придумають наступного разу? Вона намагалась згодувати їм придуману на дозвіллі брехню - та дуже швидко виявилось, що не тринадцятирічній дівчинці водити за носа братів-дізнавачів. Тож закінчувалось все плюс-мінус як і раніше.