Капітан Вогняна Борода та старший помічник Кіготь

Побраталися із чортом,

З шаблею побралися!

Над кривавим горизонтом

Прапори здійнялися!

Чорнії знамена.

На знаменах кості!

Ох, яка ж гульня шалена,

Ми до вас у гості!

KRYLA - Під Веселим Роджером

_____________________________

Джордан Лейк, підмайстер торгової гільдії “Джексон і Джексон”, стояв на містку “Ізабелли” і замислено спостерігав, як південно-західний бриз здіймає легкі хвилі на морській поверхні. З моменту виходу в море минув вже місяць. Ще тиждень, максимум півтора - і вони увійдуть в територіальні води Сен-Вісенте, де море патрулюють галеони князівського флоту. А там ще трохи - і кінцева точка маршруту буде досягнута. Вантаж смарагдового дерева буде доправлений клієнту вчасно.

Останнім часом справи в гільдії йшли не те щоб дуже добре. Через розгул піратів у нейтральних водах торгові кораблі змушені були міняти маршрути і рухатись ближче до берегової лінії, де, в разі чого, можна було сподіватись на допомогу місцевих військових або сховатись під захистом гармат та укріплень найближчого порту. Звісно, це не могло не відобразитись на строках поставок, і відобразилось - як можна здогадатись, не найкращим чином. Торгівельні операції затягувались, партнери надсилали до центрального представництва гнівні листи та погрожували некстойками і розривом контрактів.

Аби якось викрутитись із ситуації, заповзятливі ділки з “Джексон і Джексон” вдавались до різних заходів: надавали послуги з доставки іншим торговцям, беручи супутні вантажі - наприклад, зараз “Ізабелла”, окрім смарагдового дерева, перевозила ще вантаж дорогоцінних металів, кілька мішків іонійської солі, малахітову стружку та ще багато чого. Навіть кілька неогранених топазів, що зберігались у замкненій хитромудрим замком та прикутій ланцюгом до койки скриньці в каюті самого Джордана.

Пробували укладати нові договори, пропонуючи, з врахуванням збільшеного часу доставки, інші, більш вигідні умови…

Та все це були напівміри. Неможливо було повернутись до колишнього рівня, не відновивши старі торгові маршрути, які зараз надійно контролювались корсарами.

І гільдія, і інші торгові спільноти не раз і не два звертались до урядів приморських держав з проханням про допомогу, та ніхто не бажав марудитись і відправляти ескадру у довге плавання нічийними водами. Бо кожен такий рейс - це витрати: припаси, прісна вода, медичні засоби, збільшена зарплатня, як мінімум, для офіцерського складу та судового лікаря. Та й самі кораблі опісля треба заводити в док та обслуговувати. А де на то все взяти грошей, коли у державній скарбниці, окрім дохлої миші, вже давно ніц немає? Ну, так скарбник каже, принаймні. А він же ж точно знає і брехати не буде.

Та й не факт, що рейс взагалі буде успішним і флотські когось  вполюють.

Вільні капери, найняті губернаторами або тими ж самими торговцями, вирушали в море та повертались ні з чим. Іноді - не повертались взагалі. Були випадки, коли кораблі мисливців на піратів поверталися з плавання під стягами самих піратів і радісно грабували вчорашніх наймачів.

Дехто намагався домовитися з морськими розбійниками і платити їм за право безпечного проходу, але це теж мало допомагало. По-перше, не всі бажали домовлятися, а хтось би, може, й хотів, та побоювався власної команди: без сутичок, абордажів та іншої двіжухи харцизяки починали нудитись і їм в голову могла прийти якась зовсім непотрібна думка. Наприклад - капітан не тягне, чи не час його міняти? А по-друге - зовсім не факт, що, домовившись із кимось одним, на тому ж шляху не нарвешся на іншого.

Великі торгові компанії пробували будувати бойові кораблі - у тих класах, якими дозволено володіти цивільним особам, або наймати тих самих каперів для охорони. Та це було довго, дорого й марудно.

Ситуація ускладнювалась тим, що губернатори деяких незалежних міст воліли заплющувати очі на піратів, які поповнювали припаси, а іноді й збували награбоване у їхніх портах. Натиснути на зухвальців дипломатично було неможливо - вони постачали деякі важливі ресурси чи не половині регіону, і любителі гнівних нот зробили б гірше в першу чергу собі; воювати - територіально незручно, та й невигідно.

Джордан вже мав справу з піратами, і повторювати цей досвід не побажав би нікому й ні за які гроші. Та цього разу вони все ж вирішили ризикнути, і шанси в них були. Капітан Септон знав свою справу.

Свого часу він встиг походити і на риболовецькій шхуні, і на військовому галеоні, потім був одним з капітанів каперської ескадри, звідки його й переманили до себе меткі представники “Джексон і Джексон”. До цього рейсу старий моряк підготувався грунтовно: вивчив усе, що було відомо про планований маршрут -  напрямки вітрів у цю пору року, підводні течії, рифи та мілини. І, звісно, найімовірніші місця появи піратських суден. Курс був прокладений так, аби в разі халепи у торговців був максимальний шанс утекти і дістатися прибережних вод найкоротшим шляхом.

Зараз капітан стояв ліворуч від Лейка, поклавши руки на штурвал і зосереджено дивлячись вперед.

 - Вітрило справа по борту! - крикнув марсовий.

 - Корабель? Звідти? - здивувався Септон. - Там, на заході - Спрінгтонський вир, а з іншого боку підводні скелі… Чортівня. Пане старший помічник, тримайте штурвал… - він дістав оглядову трубу, приклав її до ока.

 - Що там, капітане? - нетерпляче запитав Джордан.

 - Галеон, містере Лейк. На вітрилах якісь дивні символи, я ще такого не бачив…