Виводь цей корабель у відкрите море

– Лен, як чуєш та розбираєш мене? – втопивши кнопку на терміналі, запитала Марія. І – уважно прислухалась, чекаючи відгуку.

– Чую добре, мала, – послідувала відповідь. – Розбираю – ще краще.

– Ну от і чудово, – зраділа дівчинка. – Система працює як треба.

Система внутрішнього зв’язку стала першим творінням, до якого доклала руку уся четвірка. Марія працювала над суто технічними (хоча в її випадку – техномагічними) компонентами – динаміки, мікрофони та проводка. Горін – допоміг їй, власне, з проводами та деякими іншими деталями.

Лоріанхейн – створила зілля, яке підвищувало провідність. Марії довелось досить довго пояснювати, яким має бути потрібний ефект, аби ельфійка могла втілити його, застосовуючи свої знання. Тут дворф теж доклав руку. Нанесені на склянки ланцюжки повітряних рун підсилювали ефект, замінювали собою деякі особливо рідкісні інгредієнти, та в цілому спрощували процес приготування.

Ну і, нарешті, Ленмаріель відповідав за інтеграцію всього цього добра з Середнім Мозком – тепер живий мислячий артефакт, вже переміщений та встановлений у новому будинку, міг зв’язатися з господарями в будь-якій точці будівлі – без використання “милиць”, як підвищення гучності.

* * *

За минулий тиждень вони перетягали до “мандрівного” будинку усі свої речі. Строго кажучи, це було геть усе – окрім тієї частини меблів, що були зроблені з каменю. І відповідно, являли собою невід’ємну частину підземної оселі.

Особливо довелось попріти з мешканцями вольєру. Звірятка геть не бажали переміщатися з однієї неволі в іншу, а оскільки частина з них були хижими… Врешті-решт проблему вирішили: у новому вольєрі в одній з кліток ставили маяк, а в новому – Лен та Лорі паарлізацією або повітряними захватами знерухомлювали істоту і порталом доправляли її безпосередньо до нового “місця проживання”.

Окрім усякої іншої живності, була тут і пара сонцепавуків, що в майбутньому мали забезпечити четвірку матеріалом для якісної тканини.

Марія затягнула до новозбудованого гаража свій байк. Напіврозібраний – демонічну пастку вона вже зняла, а от підключити новий накопичувач ще не встигла.

Ну і все інше теж перенесли – артефакти, обладнання, припаси… Часу пішла сила-силенна, навіть попри те, що вони постійно користувались порталами. Але ж резерв ні в кого не вічний, а кількість кристалів-накопичувачів – не безмежна.

До речі, задумку щодо ферми кристалів Лен теж зміг втілити. Ретельно вивчивши родовище у великій печері, він зміг у спеціально відведеній кімнаті створити середовище, в якому самородні кристали могли зростати так само, як в дикій природі. Тепер четвірка завжди мала запас матеріалу для накопичувачів – обмежений, бо кристали ростуть не швидко, але все ж таки.

Лорі трохи допомогла йому, обробивши основу для штучного родовища спеціальним зіллям. Останнім часом ельфійська парочка взагалі набагато більше працювала разом.

І також, звичайно, разом вони ще раз навідались до вибраного світу – цього разу на Східний Континент, який планувався в якості точки призначення. Аби точно впевнитись, що це місце їм підходить.

Побачили непролазні джунглі навколо. Гори десь на обрії та вулкан – теж на обрії, але в іншій стороні. Бачили дикунів, які не помітили ельфів під маскуванням.

Познайомились з місцевою фауною, частина з якої якраз таки бачила крізь маскування, а кількістю зубів та кігтів на квадратний дюйм свого тіла не поступалась своїм “побратимам” з Дикого Світу. Лорі вже стикалася з подібним у Несвіті – коли маскування не працювало. Ельфи парою заклинань розігнали хижаків, а темна зробила зарубку на майбутнє – попрацювати над комплексними методами аурного, візуального й тактильного приховування.

Зустрілись з флорою, яка місцями була куди рухливішою та більш хижою за фауну. Але, знову ж таки, критичних проблем не становила.

В цілому визначили, що жити тут можна. І є багато чого, на що варто звернути увагу… та, звісно ж, ретельно вивчити. Дослідники вони чи хто?

У будинку місцями панував гармидер – розставити усе по місцях банально забракло часу. Але це можна було зробити й згодом – для подорожі наразі все було готово.

* * *

Ленмаріель, обережно переступаючи розкидані підлогою речі, увійшов до вітальні. Ельф був трохи розхристаним, волосся незачесане – та в цілому виглядав досить бадьоро.

В руках він тримав керуючий артефакт. Йому таки вдалось розібратись з одним з трофеїв, що дістались від Зоряних Плащів – управляючий артефакт захисного периметру був перероблений і пристосований для керування деякими системами будинку. Правда, працював він ще не зовсім ідеально – але працював.

Лорі сиділа у кріслі, маленькими ковтками сьорбаючи тонік з флакона. Заспана, розслаблена, з напівзаплющеними очима. Коса трішки розплелась, і окремі пасма волосся спадали на обличчя.

– Як ти, Вогнику? – підійшовши, ельф лагідно провів долонею по її щоці.

– Сплю… – темна взяла його руку в свою, ніжно притулилась. – Мене останній тиждень так вимотав, що я б, здається, спала дня два безперервно, – вона трохи подумала. – А краще три.

– Будемо на місці – там відіспишся, кохана, – тепло посміхнувся Лен. – Та й усім нам не завадить відпочити.

– Сам-то як? – насилу розплющивши, нарешті, яскраві фіолетові очі, запитала ельфійка.

– Був на складі, – весело відповів світлий. – Там тепер не пройти. Це маніакальне бажання Горіна забрати з собою все, що тільки можна… Дай йому волю, він і кам’яні крісла віддовбав би від підлоги.

– Воно все нам ще згодиться, світленький, – посміхнулась Лорі. – Треба просто потім порядок навести. Місця тут більш ніж достатньо, – вона глибоко позіхнула. – Піти, дійсно, поспати, чи що…