Наслідки

Лоріанхейн лежала на закривавлених простирадлах, розметавшись по ліжку в позі “морської зірки”. Вона вже другу добу не поверталась до тями. На обличчі ельфійки застиг перманентний вираз болю і страждання. Її лихоманило та час від часу нудило.

Ленмаріель не відходив від неї ні на мить – сидів поруч на ліжку і періодично накладав на кохану зцілення. Знову, й знову, й знову. Плетіння не могло зцілити аурні травми, але хоча б підтримувало життя у тілі.

Ельф був блідіший за смерть. Він третю ніч не змикав очей. Добре, що всі склянки в лабораторії Лорі були промарковані, і Марія знайшла серед них “безсонне зілля”.

Поруч валялась купка накопичувачів. Деякі – вже розряджені.

– Як ви тут? – Марія обережно зазирнула в двері.

В ту ніч, коли стався напад, Лен встиг підлікувати дівчинці ушкоджену спину, і вона вже більш-менш самостійно пересувалась. Хоча все ще відчувала біль, і, скоріше за все, потребувала глибшого лікування.

– Як бачиш – все так само, – сумно відповів ельф.

– Може, ти поспиш трохи? Я нагляну за Лорі.

– Якби ж ти могла зцілювати, – гірко всміхнувся Лен. – Слухай, Маріє. Я тобі зараз продиктую список компонентів – добре запам’ятай, знайди це все в моїй лабораторії і принеси. Треба провести один ритуал, який поверне ауру Вогника до норми – тоді можна буде її повністю вилікувати. Я сам не сходжу, тому потрібна твоя допомога. Проведемо ритуал просто тут.

– Звичайно! Кажи, що потрібно…

* * *

Мабуть, ще ніколи в житті Лорі не було так погано.

Їй вдалось не померти – одразу після виходу з порталу Лен накинув на неї Велике Зцілення. Це було останнє, що вона більш-менш ясно пам’ятала до того, як її накрило.

Відкат від використання прискорюючого плетіння і стимулюючого еліксиру наздогнав її, злившись з болем від поранень. А біль сам по собі був ледь терпимим – висока чутливість ельфійки цього разу зіграла не на її користь. До того ж, боліло не лише тіло – боліла розсічена в кількох місцях аура.

Відчуття були настільки нестерпними, що хотілося скрутитися клубочком, обхопити руками коліна й скиглити – тонко, на одній ноті й не припиняючи. Але вона не хотіла, щоб Лен або Марія бачили її в такому стані. Та навіть Горін… Йому не чуже співчуття, хай і прикидається дубом. Але ж потім все життя буде їй це згадувати – “ги-ги, темна хникала, як мала дитина”. Ні, такого задоволення вона йому не подарує.

Тож трималась. Навіть тепер.

Крізь океан болю й марення раптом пробились якісь зелені сполохи. Вони пестили й заколисували, лагідно шепотіли на вухо, щоб вона забула про біль та розслабилась. І біль, нарешті, відпустив її – і тоді ельфійка поринула в забуття.

Вона не знала, скільки часу проспала. А прокинувшись – побачила обличчя Лена. Неприродньо бліде. Синьо-жовті очі тепер мали неабиякий домішок червоного, під ними залягли чималенькі мішки. Схоже, він був тут весь цей час, ані на хвильку не зімкнувши очей…

– Отямилась, – в його голосі вчувалось усе полегшення світу. – Більше я тебе одну ніколи й нікуди не відпущу, Вогнику. Зрозуміла?

– Я більше сама нікуди й не піду, світлячку, – вона слабо посміхнулась. – Дякую тобі.

– Та пусте, – зітхнув ельф. – Хіба я міг тебе там лишити? До того ж… Виходить, ти знову нас усіх рятуєш. Хоч тобі й не варто робити це самотужки. Адже я правильно розумію – ти перемогла?

– Так, – Лорі ледь-ледь, наскільки дозволяв її стан, кивнула головою. Раптом її обличчя набуло вкрай схвильованого виразу. – Слухай, в мене геть з голови вилетіло… – вона спробувала привстати, спираючись на лікті, проте організм таких потуг не оцінив.

– Тихо, сонце, тихо, – притримав її Лен. – Лежи і зайвий раз не рухайся. Що сталось?

– Ти маєш рацію, я перемогла. Зоряні Плащі мертві… але не всі. Один – той, якого поранив Горін – не брав участі в бою. Я не могла до нього дістатись, а потім вже стало не до того… Він так і лишився в тій печері, де в них було лігво.

– Так, – підібрався ельф, – кажи, де та печера. Зараз я туди навідаюсь.

– Ні, світлячку! Не можна отак… Ти виснажений – я неозброєним оком бачу. А він хай і поранений, та все одно небезпечний.

– Він один, – твердо заперечив Ленмаріель, – а зі мною уся моя магія. І кігті, – він демонстративно ворухнув лівою рукою, яка вже повністю загоїлась. – Поріжу його на м’ясний салат, – обличчя ельфа викривила злісна гримаса, – а потім спіймаю душу й катуватиму. Вічно! Гарна буде практика духовної магії…

– Не треба так, милий, – Лорі легенько стиснула його пальці своїми. – Де той веселий та безтурботний дослідник, якого я знала? Жорстокість тобі не личить… Я розумію, що ти хочеш помститись за мене – та не гарячкуй. Минуло вже… скільки, до речі?

– Три доби, Вогнику…

– Так отож. Він за цей час або втік звідти – або, якщо не втік, то й нікуди не подінеться. Піди відпочинь, світлячку, бо на тобі лиця немає. І обіцяй мені, що не потикатимешся туди без підготовки.

– Обіцяю, кохана.

* * *

– Так, я пішов, – перевіривши, чи склав у просторову кишеню все необхідне, Ленмаріель приготувався відкрити портал.

– А ну стій-но, – зупинив його Горін. – Куди ти один намилився? Я, може, теж хочу комусь пику натовкти. Тим паче, конкретно цьому я її трохи недотовк.

– Дійсно, Лен, куди ти намилився? – доєдналась до нього Марія. – Я теж з тобою. Я вже цілком можу бути корисною…

– А от і ні, юна леді, – посміхнувся ельф. – Ти нікуди не йдеш.

– Та що знов таке?! – обурилась дівчинка

– По-перше, – почав загинати пальці химеролог, – ти ще не до кінця відновилась. Той Зоряний Плащ завдав тобі якогось удару з виплеском мани, і я не можу повністю зростити тріщини в кістках – зцілення їх не бере. Тебе треба ретельно обстежити і розібратися в проблемі – можливо, знов буде потрібна операція або якийсь новий ритуал… А по-друге – хтось має лишитися з Лорі. Вона ще надто слабка і навіть склянку води або свого улюбленого тоніка сама не візьме. Тож наглянь за нею, мала. Зробиш це для мене?