Візит ввічливості – частина 2

Тяжко дихаючи, Лоріанхейн притислась до стіни. Права рука ельфійки злегка – ледь-ледь – тремтіла, та скімітар вона поки тримала твердо.

Можливо, це була помилка. Кількох ворогів їй вдалося знищити з засідки, користуючись ефектом несподіванки – та з рештою довелось битися відкрито. Вузький простір та переваги темної форми грали на її боці – але й вороги цього разу трапились непрості. Вони були не такі вправні у рукопашній, як той, перший – то, напевно, був один з найкращих. Зате їх було аж вісім. Вісім, Ллос його забери!

Може, не варто було отак в лоб йти на них, та ще й одній-однісінькій. Але що тоді? Горін та Ленмаріель поранені, та й мало чим би допомогли – цього разу ворог максимально незручний для них. Тут треба постійно рухатись та щомиті зчитувати малюнок бою. Марія… Навіть якби мала не була травмована, Лорі нізащо б не дозволила їй битися з такими супротивниками.

Виснажити їх постійними нападами навряд чи вийшло б. Якщо і них є просторовий захист – порталом до них в печеру вона б вже проникнути не змогла. А от вони, радше за все, змогли б при бажанні телепортуватись назовні – отими своїми Осінніми Стежками. Більшість блокуючих технік не пускає нікого всередину, та усіх пропускає звідти.

А лишити цих зоряних покидьків у спокої й дати їм зробити наступний хід… Це якраз могло стати смертельною помилкою.

Найпаскуднішим виявилось те, що Зоряні Плащі могли оперативно накладати на свою зброю стихійні зачарування. Зокрема, з категорії Світла та Порядку. А ще – мали одноразові бойові артефакти, що били тими ж стихіями.

Через удари Світлом їй, зрештою, довелось вийти зі злиття й повернутись до звичайної ельфійської форми – бо ці атаки загрожували знищити саму її суть. І тут постала інша проблема – клинки, зачаровані Порядком, ранили не лише тіло, а й ауру. А уникнути всіх ударів, як би їй того не хотілось, ельфійка не могла.

Особливо небезпечним був один – судячи з двох великих зірок на грудях, найголовніший. Він використовував незнайому техніку фехтування, схожу на якийсь різновид бойового передбачення – цілив клинком саме туди, де наступної миті мала опинитись супротивниця, наче знав наперед. Деякі його атаки вдавалось парирувати. Ухилитись – ніколи. Як і дістати його у відповідь.

Як би там не було – їй вдалось покласти трьох. Але п’ятеро все ще стояли на ногах, і зараз вони повільно брали її в коло.

На червоно-чорній сукні червоного стало куди більше – крові з численних ран натекло багатенько. Плетінням з відповідної школи магії їй вдалось призупинити кровотечу – та цього вистачить ненадовго. Пошматована аура спонукатиме тіло відповідати її стану, і рано чи пізно рани знов відкриються…

До того ж, це не змінить того факту, що вона знесилена. А вороги – повні сил і готові битись далі. Мана в джерелі ще лишилась, позаяк вона передчасно вийшла зі злиття – та використати хоч якусь більш-менш серйозну бойову магію їй не дадуть часу. Та й не допоможе – в них же захист, в цих дурисвітликів…

– Здавайся, темна, – спокійно промовив командир Плащів, виставивши клинок уперед. – Обіцяю зберегти життя. Більше обіцяти ніц не можу.

– Ахаха… кха-кха, – Лорі закашлялась. Схоже, один з ударів зачепив легені… – Ти такий наївний, зоряний хлопчику, – відвівши руку за спину – так, ніби це частина бойової стійки – вона неквапом ворушила пальцями. – Думаєш, все вже скінчилось?

– Ти про що? – ельф підозріло зіщулився.

Синє вікно порталу відкрилось просто за спиною, і Лорі впала спиною туди – навіть не чекаючи, доки він повністю сформується. І одразу ж перервала закляття.

Згрупувавшись в останню мить, аби не вдаритись спиною, вона швидко звелась на ноги. Вихопивши з поясної сумки цілюще зілля, одним ковтком випила. Це ненадовго допоможе…

Озирнулась. Пустка на півдні, на півночі – просто поруч – гори. За спиною вхід до підземелля. Вона там, де треба.

В шелесті осіннього листя всі п’ятеро ельфів виникли довкола.

– Тобі не втекти, темна, – все тим же незворушним тоном промовив головний. – І в печерах ти від нас не сховаєшся. Наше спорядження дає змогу бачити в пітьмі, тож ми дістанемо тебе й там.

– Хто тобі.. кхх, – Лорі закашлялась, сплюнула кров’ю. – Хто тобі сказав, що я тікаю, зоряний хлопчику? Я вас навмисне сюди привела.

– Що ти маєш на увазі? – звузив очі ельф. – Хочеш задурити мені голову? Не вийде.

– О, що ти, світлячок. Я сама чесність. Прислухайся!

Звук, що долинув з-за гори, віддалено нагадував знамено, що розвивалось на вітру. Дуже велике знамено.

Або ж… Це могли бути крила.

– Я ж забула… кх-х… вам сказати, – навіть у нинішньому своєму стані Лоріанхейн знаходила сили, аби поглумитись з ворогів. – Тут живе одне цікаве звірятко. Туманний дракон зветься. Дуже цікаве, особливо тим, що не дає відкривати портали… І завжди дуже голодне.

Він повільно вилітав з-за гори. М’язисте фіолетове тіло, що химерно сяяло у перших світанкових променях, широкі крила – кожне розміром з будинок, сяючі рубінові очі та туманна димка, що то зникала, то знов виникала довкола істоти.

– Панове, знайомтесь – дракон, – глузливо промовила ельфійка. – Драконе, познайомся – це сніданок! Не смію заважати, – розвернувшись, вона рибкою пірнула до входу в підземний тунель, одночасно створюючи за собою сферу темряви.

* * *

– Трясця! – Елтьяріен метнув услід темній кинджал, одночасно розвіюючи пітьму спалахом світла з одноразового артефакта. – За нею!

Але в той самий момент, коли сфера зникла, пролунав дзенькіт розбитого скла, а за ним – вибух, що засипав вхід до підземелля кам’яними уламками.

– Втекла, щоб її, – процідив сотник, стежачи одним оком за драконом, що наближався. У підземелля вони потрапити вже не зможуть – телепортуватися в закритий простір, особливо не знаючи, що там усередині, неможливо. – Відступаємо!