Напад

Вся четвірка буквально ходила на вухах. Це могло б звучати навіть смішно (особливо відносно двох з них), якби не серйозність ситуації.

Тепер вони не розлучались зі зброєю. Горін ходив у супроводі вірного молота навіть у нужник – про що не забував регулярно всім нагадувати, хоча його ніхто про це не просив.

Марія вчилась постійно тримати вірний скімітар під рукою. Навіть уночі він завжди лежав десь поруч, біля ліжка.

Лорі та Лену було легше: вона давно вже звикла ходити всюди з клинком, а йому зброя була й не потрібна. Точніше – його зброя завжди була при ньому.

Назовні майже ніхто не ходив. Горін бурчав щось про метал, але бурчав в міру – деякий запас залізної руди він встиг зробити раніше, а срібло тепер завжди було під рукою.

Окрім того, усі їхні повсякденні заняття (такі, як робота з артефактами та системами нового будинку) нікуди не поділись. Тож атмосфера була напруженою, і за день усі встигали вкрай вимотатись.

Марія спала без задніх ніг. Робота протягом цілого дня в майстерні неабияк втомила її, і тіло, допавши нарешті до набитого м’якою алхімічною піною матрасу, миттєво розслабилось та розімліло, а свідомість за кілька митей поринула у солодке небуття.

Звичка до довгого та глибокого сну передалась їй від Лорі – як і багато всього іншого.

Пробудження було раптовим. Дівчинка спочатку навіть не зрозуміла, що вирвало її зі сну – чи якийсь сторонній звук, чи щось наснилось… Чи гостровухий силует, що стояв над її ліжком.

Лен? Але що він забув уночі в її кімнаті?

У тьмяному світлі артефактної лампи відблиснула срібна зірка на одязі. Не Лен… І схилявся він до неї з якоюсь наповненою мутною рідиною склянкою явно не з добрими намірами.

Кричати, кликати на допомогу не було часу. Миттєво перекрутившись, Марія вдарила чужинця обома ногами в груди. Відсахнувшись, той встояв на ногах, та посудину від несподіванки впустив – вона лунко дзенькнула об підлогу.

Марія була вже на ногах. Відкинута ковдра відлетіла убік, підхопивши скімітар, що лежав напоготові поруч із ліжком, вона без роздумів атакувала. Серія ударів по різних напрямках, в кожному закладено обманний рух – все, як вчила Лорі. Та всі удари були відбиті – незнайомець, що в першу мить, схоже, розгубився, зіткнувшись з таким несподіваним опором від людської дитини, тепер зібрався, вихопив вузького довгого меча і вправно тримав захист.

Вона спробувала посилити натиск, та це скінчилось плачевно: подавшись вбік, ворог використав її енергію проти неї ж самої, вправним рухом обкрутив Марію навколо себе, одночасно вибиваючи скімітар з руки, і віджбурнув її в напрямку ліжка – об яке вона з розмаху і приклалась спиною. Від болю потемніло в очах, рот відкрився у безмовному крику – подих перехопило так, вона не могла видати ані звуку.

– Спочинь трохи, навіжене люденя, – дзвінким милозвучним голосом глузливо промовив чужинець.

Червоно-чорна блискавка влетіла до кімнати, і страшний удар віджбурнув ельфа у стіну. Втім, він не вдарився – вчасно згрупувавшись, відштовхнувся руками й ногами і в останню мить відбив рублячий удар скімітара.

Клинки замерехтіли, зіштовхуючись з неймовірною швидкістю. Лорі билась мовчки, методично затискаючи ворога в куток, у її фіолетових очах світилась невимовна лють і обіцянка швидкої смерті.

– Зупинись, темна! – вигукнув Зоряний Плащ (а це, звичайно ж, був він). – Ми тут не по те…

Він відволікся буквально на чверть секунди – і цього вистачило. Лезо скімітара, сяйнувши хаотичним зачаруванням, пробило захист і увійшло просто в серце. Ельф сповз додолу, на його обличчі застигла суміш подиву та образи.

– Зіронько, ти як? – Лорі, підскочивши до Марії, схилилась над нею.

– Спина… – задушеним голосом відповіла та. – Встати не можу…

– Зараз я тебе огляну, – заспокійливим голосом промовила ельфійка. – Добре, що він був один…

– Мені здається, Лорі, він не один, – насилу вимовляючи кожне слово. відповіла Марія. – Подивись на ефір… На кімнаті якесь плетіння… Мабуть, воно відсікає звук…

– О, Темряво! – швидко поглянувши довкола магічним зором, темна змахнула рукою – і в ту ж мить з вітальні долинули крики та дзвін металу. – Лен! Чекай, я зараз, – вона стрімголов вибігла з кімнати.

У вітальні панував розгардіяш. Стіл був перевернутий, одне з крісел – вщент розтрощене.

Ленмаріель відбивався кігтями від трьох ельфів у розшитих зірками плащах. Четвертий (судячи з відмінних знаків на плащі – командир), стояв поодаль, контролюючи обстановку, готовий прийти підлеглим на допомогу.

Химерологу доводилось нелегко – кігті проти трьох настільки вправних супротивників допомагали мало. Ельф припадав на ліву ногу, ліва рука сочилась кров’ю і насилу рухалась. Зореплащники впевнено заганяли його в куток. Іноді він намагався застосовувати магію, але на близькій дистанції, мусячи постійно захищатись, ніц серйозного начаклувати він не міг – а прості бойові плетіння не пробивали ворожий захист.

За долю секунди оцінивши обстановку, Лорі кинулась в бій.

Той, що не приймав участі в бійці, потрапив під роздачу першим – клинок увійшов йому в спину, пробиваючи тіло наскрізь в районі нирок. Ельф закричав – одночасно з ударом викид Хаосу зірвав з нього знеболююче плетіння.

Інший, почувши крик, встиг обернутися й відбити кілька перших ударів. З-під стелі з тонким пронизливим писком спікірувала темна пляма – Туманчик, впавши ворогу на обличчя, спробував вчепитися йому в очі. Зоряний Плащ махнув рукою, відганяючи кажана – і секундна затримка коштувала йому життя. Недбалий помах скімітара зніс вухату макітру з плечей.

Один з двох вцілілих відволікся менш ніж на секунду, щоб відбити удар кігтів – і Лорі не впустила можливості. Розмашистий удар клинка хльоснув ельфа по грудях. Захисні артефакти блимнули, проте не змогли спинити зачароване Хаосом лезо.