Ритуал та інші буденності

– Ну що, всі готові? – запитав Ленмаріель.

Уся четвірка розмістилась у наперед визначених точках на схемі закличного ритуалу. Схема була накреслена на підлозі ритуального покою і тепер мала займати там місце постійно – принаймні, поки вони не будуть готові покинути цей світ і це житло.

– Світлячку, ми все сто разів перевірили, – усміхнено відповіла Лорі. – Ти дарма переймаєшся.

– Просто хочу впевнитись, що все мине як слід, – потис плечима ельф. – Пам’ятаючи наші перші ритуали…

– Це тому, що ви криворучки і ніц не вмієте, – не зміг не вставити традиційні п’ять мідяків Горін.

– Ну, тепер з нами великий творець големів – тож я спокійний, – повернув шпильку Лен. – Ну а ви готові, колего? – остання фраза адресувалась накопичувачу, що займав п’ятий вузол у схемі. – Я знав, що ви це скажете, – задоволено кивнув ельф, не почувши, цілком логічно, жодної відповіді.

– У вухатого вкрай кляма поїхала, – єхидно прокоментував дворф. – Вже з кристалами розмовляє.

– Це ти сказав чи накопичувач? – здивовано перепитав химеролог. – Бо фраза якась аж надто розумна.

– Радій, дилда, що я не можу зараз зійти з цього місця. Бо я аж бачу, як твоя мармиза плаче гіркими слізьми за моїм кулаком…

– Ви серйозно? – фіолетові очі ельфійки розширились від подиву. – Ми готуємось до одного з найважливіших, можливо, ритуалів у нашому житті, і ви не знайшли кращого часу, аби собачитись між собою?

– Чоловіча дружба – вона така… бентежна, – уїдливо промовила Марія, що до цього моменту мовчала. – Ні дня без з’ясування, в кого довше… его.

– Щось ти таке завернула, мала, що на голову без мила не налазить, – пробурчав Горін. – Але оце, як його, “его” – звичайно ж, в мене воно довше. І взагалі, який він мені друг? З ним навіть не вип’єш до пуття.

– Горіне, – Лорі пильно подивилась на нього. – Скажи мені, я довго ще тут маю стояти?

– Не знаю, – дворф поглянув на неї спідлоба. – Скільки захочеш.

– Так от, я не хочу ані секунди більше, ніж потрібно! Припиніть свої розбірки, закінчимо – тоді можете влаштовувати їх, скільки влізе.

– Гаразд, – зібрано промовив Ленмаріель. – Запускаю керуюче плетіння. Горін – активуй руни. Всі пам’ятають, що робити, раптом щось піде не так?

– Та звичайно, – запевнила Лорі. – В мене екзорцизм напоготові, в разі чого.

– Екзорцизм-шмекзорцизм, – пробурчав дворф. – Ніц ви не петраєте. До планарних створінь треба зовсім інший підхід…

– Горін!

– Все, мовчу.

Схема засвітилася. Повітря у кімнаті завирувало від магічних енергій – вони відчувались не лише мана-зором, а навіть тактильно. Комбінований п’ятиточковий ритуал, що поєднував у собі руни та класичну магію, був дійсно потужною річчю.

Ніхто з четвірки не виконував жодних активних дій – наразі їхні ролі зводились до того, аби бути провідниками магії (у випадку Горіна – взаємодіяти з рунами). Все інше було вже передбачено схемою – лишалось тільки дочекатись результату.

І результат не забарився. Зі звуком, схожим одночасно на шум піску, гонимого вітром у пустелі, гуркіт лавини у горах та стукіт падаючих каменів, всередині закличного кола виникли три гуманоїдні силуети, складені з дебелих кострубатих каменюк. Нематеріальна брунатна субстанція, що світилась ледь помітним тьмяним світлом, тримала камені вкупі. Істоти висіли у повітрі, а до підлоги від кожної тягнувся “хвіст”, схожий на невеликий піщаний смерч.

Елементалі кілька разів неспішно повернулись, вивчаючи заклиначів та коло, в якому опинилися.

– Нівроку вони моцні, – присвиснула Марія.

– Старші, – з ноткою гордості відповів Ленмаріель – все ж таки в розробці ритуалу він приймав безпосередню участь. – Цілих три старших елементаля Землі. Це нам однозначно пощастило.

Він вказав пальцем – і від нього простягнулась астральна нитка у центр кола, туди, де сходились ланцюжки символів від заповнених маною накопичувачів по периметру схеми. Ця мана мала послужити платою за роботу стихійних сутностей.

Далі, вже знову ж таки в астральному вигляді, а не як звичайна ілюзія, виникла схема майбутньої будівлі. І насамкінець – ще одна нитка потягнулась за межі кімнати, крізь заздалегідь пророблений прохід униз, в велику печеру, де одна з стін і мала стати основою для дому.

Елеми “перезирнулись”, їхнє сяйво кілька разів блимнуло – і накопичувачі спорожніли. Після чого, зреагувавши на згоду мешканців плану Землі виконати запропоновану роботу, стримуючий контур зник – і елементалі неспішно попливли геть з кімнати. Через прохід, і вниз.

– От, власне, і все, – полегшено видихнув Лен. – Тепер можемо спуститися і поглянути, як вони працюють.

– Щось якось занадто просто, – недовірливо промовила Марія. – Я якось не очікувала, що такий крутий ритуал пройде так… буденно.

– Ой, не скажи, мала! – похитав головою дворф. – Це для тебе все “занадто просто”, а мене вухатий так розрахунками замучив, що інквізиторам вже час в нього уроки брати.

– А чого не можна було Мозку поставити задачу? – здивувалась дівчинка.

– Бо він, – Горін звинувачуюче тицьнув пальцем в ельфа, – сказав, що так в мене мій власний мозок апро… афро…

– Атрофується, – посміхнувся химеролог. – За тебе ж переживав, друже!

– Дракон тобі друг, – вишкірився майстер. – Отой, що на півночі в горах живе.

– Я б не відмовився з ним подружитись, – весело відповів химеролог. – То що, ви йдете?

* * *

Внизу кипіла робота. Кожна дія елементалів супроводжувалась хмарою кам’яного пилу, який, втім, скоро зникав.

У дальній стіні печери з’явились проєми, які поступово поглиблювались – і, врешті-решт, чималий шмат стіни просто зник, лишивши по собі величезний кам’яний паралелепіпед всередині величезного заглиблення такої ж форми.