Хаотична метушня

– Збурення просторової метрики в квадраті “тенгвар”, – монотонно повторював Мозок. – Зафіксовано ознаки стандартного порталу.

– Це друга якірна точка, – замислено промовив Ленмаріель, розглядаючи позначку на ілюзорній мапі. – Цікаво, хто там припхався цього разу?

– Але ж там тепер суцільний Хаос, – зауважила Лорі. – Я-то вже знаю.

– Просторова метрика нестабільна. Зафіксовано просторову аномалію… Зафіксовано схлопування переходу. Живих істот не виявлено.

– Ну от, власне, про що я й казала, – задоволено кивнула ельфійка. – Хаос Всепоглинаючий вирішує.

– Прорив Хаосу в квадраті “тенгвар”, – знову подав голос мислячий артефакт. – Зафіксовано іншовимірне створіння.

– Ага, вирішує, – сарказм у голосі ельфа відчувався майже фізично. – Казав же я тоді, краще було просто дестабілізувати простір в цих точках… Хто б ще мене слухав. Ходімо, Вогнику, прорив треба закрити.

– Чекай, світлячку, візьму свої речі, – відповіла Лоріанхейн. – Готуй поки портал.

– Ага, чудова ідея. Викид Хаосу, нестабільність простору – і портал. Від тебе, сонце, я такого не очікував.

– Ногами йти далеченько, – зітхнула ельфійка.

– А хто сказав, що ми підемо ногами? – здивувався Лен. – В нас є байк, – на його обличчі з’явився мрійливий вираз. – Ти, я і вітер свободи!

– І стрибки на кожному камені, – єхидно додала Лорі.

– Та не буде ніяких стрибків, – запевнив її Ленмаріель. – Чесно. Я достатньо непогано вмію їздити.

* * *

– Малесенький! Лен, глянь, який він милий!

Власне, їхати байком теж було далеченько, тому половину шляху вони все-таки подолали порталом, а далі вже пересувались на колесах. Прорив Хаосу виявився лише маленьким проколом, а іншовимірна істота…

– Лорі, це елементаль.

Крихітний фіолетовий вихор кружляв над кам’яною поверхнею, час від часу роблячи різкі неочікувані рухи то в один, то в інший бік. Елементаль Хаосу був нижчим і зоввсім молодим – можливо, навіть щойно народженим.

– Так, я бачу, – голос та обличчя ельфійки відображали просто неймовірне замилування та розчулення. – Це маленький елементальчик. Зовсім крихітний та беззахисний! Давай залишимо його собі?

– Вогнику, – Ленмаріель з усіх сил намагався зберегти самовладання, – це. Елементаль. Хаосу. Він небезпечний для усього живого. Ти при своєму розумі?

– Ну Лееен…

– Та його ж навіть жоден бар’єр не втримає! Його стримає лише магія Порядку – але вона його вб’є. Простіше його знищити тут і зараз.

– Ні, як ти можеш так казати! Не можна вбивати його! Не бійся, крихітко, я не дам йому тебе скривдити…

– Еру Вседержитель, – тяжко зітхнувши, ельф закрив обличчя долонею. – Сонце. Ми не можемо взяти цю штуку додому. Навіть якщо воно зараз маленьке – то це ж елементаль, він виросте. І всі ми будемо під загрозою. Ти, я… Марія, врешті-решт. Подумай про це.

– Але що ж робити? – розгублено спитала Лорі. – Вбивати його я теж не хочу…

– Ну то відправ його у рідний вимір. Ти ж володієш плетінням світлого екзорцизму, я пам’ятаю. А я поки закрию прокол… поки звідти ще якась, гм, “крихітка” не вилізла.

* * *

– А тепер, мила моя кохана, – зажадав Ленмаріель, коли вони повернулись додому, – дай-но я погляну на твою ауру!

– Що, прямо зараз? – грайливо запитала Лоріанхейн. – І що там дивитись, нормальна в мене аура, як на мене.

– Твоя аура прекрасна, як і ти сама, – запевнив її ельф. – От тільки Хаосу в ній трохи побільшало. Ну, десь так удвічі…

– Гм… – ельфійка не знайшлась, що відповісти.

– А скажи-но мені, Вогнику. В тебе ж висока спорідненість не лише з Темрявою, і злиття ти можеш виконувати не лише з нею?

– Ну, так.

– І з Хаосом теж?

– Так, з Хаосом теж. До чого ти хилиш, світлячок?

– І звичайно ж, – проникливим голосом продовжив ельф, – ти останнім часом такого не робила?

– Ну… – дещо збентежилась Лорі.

– Еру Всемогутній та весь Небесний Двір, – зітхнув Ленмаріель. – Коли це було?

– Тоді, коли ти зник, – почала розповідати ельфійка, –  і я не могла тебе знайти, думала навіть, що вже все… тоді вирішила, що хоча б…

– Я зрозумів, не продовжуй, – зупинив її Лен. – Це тоді, коли ти вирішила мститись за мене. Горін мені розповів… Сонце, чим ти думала? Загравання з першостихіями ні до чого доброго не ведуть, кому, як не тобі, про це знати?

– На той момент в мене зі зв’язним мисленням було трохи тугувато, – сухо відповіла Лорі.

– Вибач, я не хотів сказати нічого поганого. Але твої дії, як бачиш, мали наслідки, – ельф раптом скорчив єхидну пику. – А я-то думав, чого в тебе так сильно чутливість підвищилась. Ще тоді, з самого початку.

– Та нічого такого, – Лорі відмахнулась. – Подумаєш, “Узи” разок забула відключити… Йой, – вона зрозуміла, що бовкнула зайвого.

– Агааа! – обличчя Ленмаріеля набуло максимально шкідливого виразу. – Он воно що! А я-то думав, чого тебе тієї ночі так розбирало…

– Лен, припини…

– Вигиналась, голосила…

– Ленмаріель, хай тобі грець! – ельфійка затулила обличчя долонями.

– Не ховай від мене своє прекрасне личко, – обережно взявши її руки в свої, Лен розвів їх в боки. – О, в тебе щоки потемнішали. Виявляється, темні ельфи таки вміють червоніти! Це ж треба…

– Світлячок, – збентежено промовила Лоріанхейн, – я тебе зараз точно стукну. Не трішечки. Не ось на стілечки. А як слід!

– Ну вибач, кохана. Вибач. Невдалий був жарт. Але сміх сміхом, а такий надлишок Хаосу – це проблема. Він, як бачиш, в деяких випадках впливає на твою поведінку. Раніше тобі і на думку не спало б… гм… притягти додому елементаля. Та ще й елементаля найнебезпечнішої стихії, – ельф на секунду замислився, пригадуючи щось. – Не просто так усі сильні маги Хаосу, про яких мені доводилось чути, бути звихнутими на всю черешню.