Танці з залізом та магією

– Нападай!

Лорі та Марія стояли одна навпроти одної у вільних розслаблених стійках: ноги на ширині плеч, права рука зі скімітаром відведена назад і вбік, ліва – винесена трохи вперед, задля рівноваги. У світлі закріплених під стелею люмінесцентних артефактів клинки відсвічували зеленим.

За минулі тижні дівчинка до найменших деталей відпрацювала навчальний комплекс з мечем, і вони з ельфійкою перейшли до комплексних тренувань з застосуванням магії. Для імітації справжніх бойових плетінь використовували звичайні світляки – вони не могли нікому зашкодити, та й мани на своє створення потребували мінімум. Зрештою, настав час спробувати сили у тренувальному двобої.

– Щось я навіть не знаю, – боязко зізналась Марія.

– Будь впевненішою, зіронько, – спробувала підбадьорити її Лоріанхейн. – До цього в тебе все чудово виходило.

– Так, але бити тебе мечем…

– Сонце, – добродушно всміхнулась Лорі, – цей меч тупий. Ти мені ним нічого не зробиш, хіба синяк, який я зцілю за пару годин. До того ж, – вона хитро примружилась, – невже ти справді гадаєш, що зможеш мене дістати?

– Ах, так? – закрутивши атакуючу зв’язку, мала зірвалася з місця.

Відблискуючі у зеленому світлі клинки задзвеніли, схрещуючись під найрізноманітнішими кутами. Марія атакувала, намагаючись знайти слабке місце в обороні суперниці, часом використовуючи, окрім зброї, удари ногами та позначаючи світляками магічні атаки. Лорі – ухилялась, зрідка ставлячи блоки і не забуваючи по ходу справи коментувати всі дії підопічної.

– Добре. Добре! Не провалюйся занадто вперед. Пам’ятай про захист. Слідкуй за ногами. І не забувай про магічний зір!

На шляху Марії, що намагалася зайти з флангу, раптово виник магічний бар’єр. Дівчинка бешкетно посміхнулась… і, не зупиняючись, пройшла крізь щит, після чого завдала удару.

– Як?! – ельфійка, вигнувшись під просто нереальним кутом, в останню мить уникла атаки. – Як ти це зробила, мала?

– Ооо! – Марія зупинилась, опустивши зброю донизу. – Пам’ятаєш, я просила тебе зловити чорну ящірку?

– Ну, так. Я тоді тобі її й принесла.

– Ну ось. Ця ящірка може проникати крізь деякі щити. А позаяк мій симбіонт – це орган від такої самої ящірки, то я подумала – може, і я так зумію? Попросила Лена допомогти. Він створював щит, а потім ми разом спостерігали за ящіркою магічним зором…

– І що, і що? – з цікавістю запитала Лорі. – Вдалось створити плетіння? Покажеш?

– Ні, – мала похитала головою. – Плетіння створити не вдалось. Лен сказав, що структура, яку створює мана-орган ящірки, нестабільна та непостійна і відтворити її як заклинання не вдасться. Але! – вона здійняла палець угору. – Потім він провів трохи глибше дослідження і з’ясував, як себе поводить організм ящірки, коли вона долає бар’єр. Під його наглядом я сіла в медитацію, і ми змогли визначити, як дати команду симбіонту, щоб діяти так само.

Марія розтягнула губи в переможній посмішці.

– Тож тепер я маю і таку здібність. Але – так можу лише я. У вас з Леном не вийде – гадаю, зрозуміло, чому.

– Розумниця, – похвалила її ельфійка. – Але сильно не задирай носа. Щити бувають різні, і у випадку з Щитом Темряви або вогняним – ти, може, і пройдеш крізь нього, але явно не лишишся неушкодженою. І взагалі, – вона підступно посміхнулась краєчками губ, – магія буває дуже, дуже різною.

Наступної миті телекінетичний захват смикнув Марію за ноги, від чого та, не встигши згрупуватись, сіла на підлогу. Якби не покриття з алхімічної піни – добряче забила б м’яке місце.

– Гей, так нечесно!

– В реальному бою, квіточко, дуже рідко все буває чесно. Та й потім… Я ж іллітірі, мені сама Темрява веліла битись нечесно. Давай, велика й страшна техномагиня, вставай, ми ще не завершили.

– Ніяка я не страшна! – Марія стрімко підхопилась на ноги і змахнула клинком.

* * *

Горін повністю поринув в роботу. Отримавши доступ до нових запасів металу, дворф повернувся до деяких старих задумок, які раніше не міг реалізувати через нестачу матеріалів.

На столі перед ним стояла конструкція з шестерень, ланцюгів та осей, яку майстер уважно вивчав через монокль з набором збільшувальних скелець. Обіч стояла рунна рахівниця, решта столу була завалена листами з рунічними схемами, розрахунками та примітками на полях. Подекуди – нецензурними.

– Так, це сюди… А якщо ось так… А як тоді під’єднати трансмісію?

– Працюєш? – Марія увійшла до майстерні, витираючи обличчя рушником. Її мокре волосся блищало в світлі артефактних ламп.

– Працюю, – Горін, припіднявши монокль, обернувся до неї. – Бачу, темна тебе геть заганяла.

– Та, пусте, – дівчинка перекинула рушник через плече. – Я ж сама цього хотіла. Що цього разу майструєш?

– Продовжую працювати над големом. Перезібрав центральний механізм – старий виявився недієздатним…

– Ще один Залізопузик? – хихикнула Марія.

– Ні. Ніяких більше Залізопузиків! Варто визнати, що та спроба виявилася невдалою. Він до самого кінця не працював нормально… Я думав, що проблема була в неякісних матеріалах, але тепер розумію – справа була в неправильній побудові рунних ланцюжків. Потрібен кардинально інший підхід.

– Знаєш, – замислилась дівчинка, – можливо, я могла б тобі допомогти. Якби ти мені пояснив, хоча б в загальних рисах, правила побудови тих ланцюжків та взаємодії між рунами…

– Але ж ти не зможеш з ними працювати, – зауважив Горін. – Яка б ти не була розумна – але ти, на жаль, не дворф.

– А мені й не треба працювати з ними. Мені треба лише зробити розрахунки – а для цього є Середній Мозок і моє програмне середовище.

– Ну, – дворф задумливо почухав потилицю, – я міг би тобі дати свій рунний довідник. Але ж ти не вмієш читати нашою мовою, а вчити тебе в мене точно немає часу. Та й у тебе, мабуть, теж.