Садівники-любителі - частина 2

– О, як тут просторо.

Кімнату під оранжерею Горін видовбав на славу. Опустився трохи нижче рівня, на якому перебувала решта будинку – це дало змогу підняти вище стелю. Зробив сходи, якими наразі спускалися Лен, Лорі та Марія. Ну і, звісно, витесав з каменю найголовніше.

Усе приміщення було заповнене розставленими в шаховому порядку кам’яними кубами, кожен з яких мав вгорі заглиблення – для наповнення грунтом. Власне, для того, аби дістати родючу землю, довелося поморочитись.

Для цього усією четвіркою вирушили назовні, попередньо знайшовши глибинним скануванням точку, де прихований під каменем шар грунту максимально близько підступав до поверхні. Потім Горін та ельфійка довго й нудно довбали камінь: вона – астральним лезом, він – кайлом і, звісно ж, міцним слівцем. Та не одним. Решта (Марія з арбалетом і Ленмаріель з бойовою магією напоготові) прикривали їх від агресивної фауни, сподіваючись, що не припхається якась тварюка типу Шаї-Хулуда, проти якого все перераховане було б марним.

Обійшлось – Шаї-Хулуд не з’явився. Чи то був задалеко, чи вже ситим, або ж йому просто було не до них.

Добуту землю згодом наситили маною, а вже після пересипання її в кам’яні “горщики” Лорі додала туди приготований нею алхімічний розчин, що мав підсилити родючість та поживність грунту.

У тих кубів, що були вже готові для використання, бічні поверхні продовжувались догори скляними стінками, одна з яких відчинялась – для доступу всередину. Довелось добряче попрацювати зі склодувним пристроєм. На стелі угорі кріпились три артефакти – для контролю температури, вологості та імітації сонячного світла. І от з останнім артефактом довелось заморочитись більше всього.

Найскладнішою частиною виявилась розробка ритуалу, в ході якого Лорі створювала світле заклинання, а Лен – перехоплював конструкцію та вплітав її в заготовку. В рідному світі ельфа майстри практикували об’єднання в коло, та робили це переважно задля підсилення одне одного, і заклиначем та зачарувальником завжди виступала одна й та сама особа.

Та Ленмаріелю було не вперше створювати щось абсолютно нове – впорався він і з ритуалом, і невдовзі перша партія артефактів була готова. Усі три види пристроїв мали спеціальне коліщатко для регулювання потужності – позаяк рослинам Дикого Світу, Несвіту та аномальної зони зі світу Горіна потрібні були різні умови та різне освітлення.

Паралельно Лен допомагав дворфу з, власне, будівництвом. Видовбане каміння треба було кудись дівати, от ельф і займався цим – відкривав портал і крізь нього швергицяв каменюки повітряними захватами кудись у пустку. Викинути все досі не вдалось, і купи битого каменю лежали по кутках – але позбутись їх було вже справою часу.

Решта в цей час теж займались своїми справами: Марія щодня сумлінно виконувала навчальний комплекс, Лорі – розробляла для неї програму подальших тренувань, Середній Мозок – сканував околиці в пошуку металів. Комочок – грався, їв та спав. Словом, ніхто не сидів без діла.

Більшість кубів були порожніми. Власне, їх зараз і не потрібно було стільки, та Лен вирішив працювати на перспективу – аби оранжерею потім не доводилось розширювати й добудовувати. Але кілька штук, у дальньому кінці приміщення, були вже готові приймати “поселенців”.

– Власне, ось, – розповідав Ленмаріель. – Тут відчиняється, тут – лоток для підливу добрива, тут регулюються артефакти… Унизу – табличка, можна підписати, що саме тут росте. Ну, якщо потрібно.

– Я пропонувала зробити артефактну табличку з підсвіткою, – додала Марія, – щоб до неї можна було підключати мою клавіатуру і набирати текст. Але Лен чогось не захотів.

– Бо це зайва морока, – відповів ельф. – Хоча задумка й цікава. Ну що, Вогнику, як тобі?

– Це… – ельфійка роззирнулась довкола, – вражає. Ти Ти виконав грандіозну роботу, світлячок.

– Ну, не лише я, – скромно відповів Лен. – Ми всі певною мірою доклали зусиль.

– Так, – погодилась Лорі, – але ідея-то була твоя. Що ж, на днях можна буде починати висаджування… Даси мені зразки з інших світів, які лежать в тебе у згортку, і я цим займусь.

– Гаразд, – відповів ельф. – Сьогодні віддам. Шкода, що рослин з Оазису в нас так і немає…

– Я б поки не хотіла потикатись до Оазису, – скривилась чародійка. – Я ж обіцяла Брек-Тару більше там не з’являтись, а сваритися з ним в мене бажання немає… Хоча, з іншого боку – він мав на увазі їхнє поселення, а не весь Оазис. Тож, як буде вільний час – можливо, вирушимо туди на вилазку.

– До речі, про вилазки, – згадав Ленмаріель. – Тобі одяг-то вдалось відчистити?

– Ні, – Лорі похитала головою. – Ти дійсно талановитий химеролог, світлячку. І, зокрема, в тебе талант до створення всякої гидоти. Запах не вивітрився! Ні магія не допомогла, ні новий алхімічний засіб. Тож, – вона лукаво примружила одне око, – в обтислій футболочці тиме не більше не побачиш.

– От халепа, – засмутився Лен. – Ну, я ж казав – це старі датчики, в наступних версіях я цю проблему усунув. Доведеться подумати…

– Увага! – голос Середнього Мозку долинув згори. – Виявлено поклади металів. Увага…

– Мало того, що в нього голос паскудний, – болісно скривилась Лоріанхейн, – так тепер ти ще й гучність йому збільшив. От навіщо?

– Щоб чути, кохана, щоб чути, – посміхнувся ельф. – Інакше у віддалених куточках оселі він до нас не докричиться. Я думав над системою внутрішнього зв’язку, але на це треба час. А голос… Я йому вже голосові зв’язки не перероблю, та й не знаю я, як їх змінити, щоб він звучав по-іншому.

– Я б могла допомогти, – скромно зауважила Марія. – Можна зробити синтезатор голосу і підключити динамік… Тільки я ще не знаю, як це все до самого  Мозку під’єднати.

– Було б нівроку, – всміхнулась Лорі. – Хоч якась буде користь від твоєї диявольської звукової машинерії.