Садівники-любителі

– Здоров, Горіне, – Ленмаріель увійшов до майстерні і зупинився на порозі, прикривши обличчя долонею від нестерпного жару. – Фу, ну в тебе тут і спека.

– Дійсно, – з нотками сарказму у голосі промовив дворф, що у ковальському фартусі стояв біля нагрітого тигля, тримаючи щипцями розпечений шмат металу. – Щось жаркувато! У кузні ж має завжди бути зимно й прохолодно… Не тупи, вухатий, і кажи, чого прийшов.

– Потрібна твоя допомога, – ельф розсудливо пропустив повз вуха першу половину останньої фрази. – Треба буде зробити ще одне приміщення. Я б спробував сам, але викликати елемів мені поки зась – джерело ще входить в силу. Може, доведеться заглибитись трохи… Схему я тобі покажу.

– На кой милий тобі ще одне приміщення? – Горін опустив заготовку у посудину з водою, щоб остудити її, почулось шипіння. – Тобі вольєра твого мало? Чи придумав якесь нове страхопудисько, ще одного Ящика чи щось таке?

– Ні, – хитнув головою Лен. – Ніяких більше Ящиків – він був єдиний і неповторний. І це взагалі не для химерології.

– Так-так, – дворф поклав заготовку на ковадло та відклав щипці убік. – Наш великий та жахливий маг придумав ще якесь нове збочення. Мені вже лячно і водночас цікаво, тож розповідай.

– Нема чого лякатися, – запевнив Ленмаріель. – Це буде всього-навсього оранжерея.

– Оранжерея? – вираз настільки непідробного офігівання обличчя Горіна виражало, мабуть, уперше за весь той час, що вони були знайомі. – Тобі на старості років заманулось квіточки-кущики поливати? Чи, може, – він розплився у радісній посмішці, – твоя кляма таки остаточно з’їхала? Таку радісну новину треба відзначити!

– Я не старий, дурбецало, – всміхнувся химеролог. – За мірками ельфів я ще досить юний. І ні, нічого в мене не з’їхало, тож не радій передчасно. Я просто подумав, що непогано було б мати можливість вирощувати всякі корисні для нас рослини. Якщо місцеві Лорі ще може піти позбирати, то те, що ми наприносили з інших світів, рано чи пізно скінчиться.

– Ясно, садівник-любитель, – гмикнув майстер. – Буде тобі твоя оранжерея. Але не просто так! Послуга за послугу.

– Хто б сумнівався, – ельф іронічно вигнув брову. – І що ж такого потрібно великому рунному майстрові, що він не може зробити це без мене?

– Великому рунному майстрові, – Горін і оком не змигнув у відповідь на його глузування, – потрібен метал. Обидві наші жили майже вичерпались. Якщо місячного срібла ще трохи лишилось, то залізо вже, вважай, тю-тю. На крайнє прохання твоєї темної доведеться витратити останні зливки. Треба шукати нові родовища… А в ідеалі – ще вугілля та сірку, щоб я нарешті міг робити нормальну сталь. Тож давай – запускай своє сканування-шманування.

– На це потрібен буде час… – замислився Ленмаріель. – Поблизу нових родовищ точно немає. Доведеться трохи розширити мережу… Нові датчики я зараз виростити не можу, але на складі ще є стара версія, сама найперша, можливо, вдасться їх трохи переробити, – він скрушно зітхнув. – Знову просити Лорі, щоб вона пішла їх розставила.

– Ну то попроси, – знизав плечима дворф. – Чемно й гарненько. Прояви винахідливість, увімкни цю… як її… харизму. Поцьомай її, в губки, в щічку… в ключицю… Або ще кудись, – його губи розтягнулись у скабрезній посмішці.

– Я от зараз тобі копняка пропишу, – пообіцяв Лен. – По тому місцю, де у дворфів зазвичай знаходиться мозок. Або ще кудись!

– Ой, як страшно-то! Йди давай, великий землероб. Я зараз займатимусь ковальством – а присутність всяких там вухатих від цього процесу здорово відволікає.

* * *

– Оранжерея? – Лорі здивовано розвернулась у кріслі, відклавши вбік листи з викладками плетінь. У схемах були присутні елементи вогняної та темної стихій – наразі ельфійка, як ніколи, виправдовувала своє ім’я. – Світлячку, ти вирішив розвинути свою навичку друїдизму? Наскільки я пам’ятаю, в тебе з цим раніше було так собі.

– Ні, Вогнику, – посміхнувся ельф. – Ніякого більше друїдизму. Я знаю та усвідомлюю свої можливості.

– І як ти тоді змусиш рослини зростати під землею?

– А ось для цього, – Ленмаріель плавним рухом наблизився до ельфійки, ніжно обіймаючи її за талію, – мені знадобиться твоя допомога.

– Лен, руки! – темна, сміючись, вислизнула з його обіймів. – Спочатку справи, потім усе інше. То чим я тобі зможу допомогти?

– Все дуже просто. Треба зробити артефакти, які імітуватимуть світло сонця. А єдине подібне заклинання, – ельф іронічно всміхнувся, – належить до школи Світла. А нею серед нас усіх, як би це не звучало, володіє лише темна ельфійка.

– Ну взагалі-то не лише я, – заперечила Лоріанхейн. – Марія теж має схильність до світлої магії… Але опанувати її до пуття зможе ще не скоро. Але то все нюанси, цікаво інше: я хоч і можу використовувати світлі плетіння, але артефакти-то створювати не можу. Серед нас усіх це вміє, – вона пустотливо примружила одне око, – лише один світлий ельф.

– Я все продумав, – запевнив її Лен. – Використаємо старий добрий спосіб – застосуємо ритуалістику і станемо в коло. Я і ти будемо ключовими елементами, третьою може бути Марія… хоча в даному випадку зійде й накопичувач – ритуал не буде складним, тож немає суттєвої різниці.

– Ну гаразд, – ельфійка згідно покивала головою. – Хоча я й не дуже розумію, нащо так напружуватись. Мені все одно доведеться ходити у зовнішній світ – як не по рослини, то на полювання…

– Якщо говорити про місцеві рослини – то так. Але в мене у кишені ще лежить частина того, що ми назбирали у світі Горіна в аномальній зоні - там є досить цікаві екземпляри. А на складі, у стазис-артефактах, лежить багато всякого з Несвіту… коли ми збирались повертатися, я дещо прихопив з собою. Та й в нас тут є досить рідкісні рослини… Наприклад ті, що ростуть лише в Оазисі і більше ніде.

– З Оазисом є деякі проблеми, – замислено промовила Лорі, – але в цілому я тебе зрозуміла. Тож я допоможу – це має бути цікаво.