Розділ 17

Розділ 17

«Перший вальс співучасників. Нові почуття»

«Маго»

Коли двері кімнати Кендіс зачинилися, тихе клацання замка було фінальним акордом нашого жахливого спектаклю. Ми удвох опинилися в порожньому, тьмяно освітленому коридорі. У кінці його мерехтіло світло з бальної зали, а до нас долинали приглушені, радісні звуки оркестру. Коли ми залишили Кендіс у її кімнаті, я відчула дивну порожнечу — наче все, заради чого я так напружувалася, раптом втратило сенс.

Ми з Тигрієм перемістилися з гуртожитку поближче до бальної зали.

Ми стояли близько. На моїй сукні залишилася невелика пом'ятина від того, як я притискалася до нього, допомагаючи перенести Кендіс. Ми щойно зрадили її, стерли їй частину життя і зв'язали наші долі спільною, темною таємницею. У світі Магії це було міцніше, ніж шлюбна клятва.

— Ми могли б прогулятися, Маго, — пролунав Тигрій. Його голос був глибоким і рівним, без жодного натяку на емоції. Це була не пропозиція, а логічний маневр. Він потребував тиші, щоб усвідомити, що сталося, і я це розуміла.

Я глянула на нього — спокійного, стриманого, але очі видавали втому. І, можливо, щось інше. Тепло. Я кивнула.

— Куди завгодно, графе, — відповіла я, не відводячи погляду. — Тільки не назад, у той цирк.

Ми пішли коридором. Кроки лунали глухо по мармуровій підлозі. Я не відчувала ані провини, ані страху. Була лише спокійна, повна задоволення втома. Кендіс була усунена. Моя репутація була врятована.

— Дякую, — сказав Тигрій. Це було перше справжнє, не магічне слово, яке він мені сказав.

— За що? — Я була цинічною. — За те, що я врятувала нашу репутацію? Чи за те, що не дозволила їй зробити з вас клоуна? Чи з мене повію? Я знаю причину моєї поведінки того дня. Це був дуже поганий жарт.

— За швидкість. І за контроль, — він повернувся до мене. У його очах була нова повага, яка не мала нічого спільного з коханням. Це була повага стратега до рівного противника. — Коли вона почала говорити, я зрозумів, що єдиний вихід — знищити доказ. Ти зробила це бездоганно.

Я знизала плечима.

— Я зробила те, що повинна була. Кендіс загралася. Вона могла взяти, підійти і відкрито все сказати мені в обличчя, а не грати в ці записки. І в кінцевому підсумку вона повела себе як дурепа, — проговорила я, не зупиняючись.

Ми йшли повз розкидані пелюстки, що залишилися після урочистостей, і кожен крок луною стирав напругу вечора. Ми дійшли до входу в бальну залу. Звідси музика лунала голосніше, світло було яскравішим, і це було схоже на повернення з темного, неприємного сну до ошатної, але хибної реальності. Зупинившись, я поглянула на Тигрія. Він дивився на мене і несподівано кивнув. Я примружила очі, посміхнувшись йому, і прийняла його пропозицію. Коли ми повернулися до зали, музика ще звучала — повільна, спокійна, майже нереальна після всього, що сталося.

— Я знаю, що ти думаєш, — сказав Тигрій. — Ти думаєш, що ми однакові.

— Ні, — відрізала я. — Я думаю, що ми достатньо різні, щоб бути корисними один одному.

Він усміхнувся. Уперше за весь цей час його усмішка була справжньою, без захисних магічних щитів.

— У такому разі, Маго Інес Росні, — він зробив крок до мене, його рука елегантно простягнулася. — Чи можу я запросити свою співучасницю на танець?

Це було несподівано. Це було неправильно. Ми щойно сховали тіло (хоча й життєздатне), і він запрошував мене танцювати.

Мої внутрішні інстинкти відьми кричали: «Відмовся!»

Але моя втома і потреба у фінальному, символічному акті перемоги переважили. Відмовитися — значило б показати недовіру і страх.

Я його не боялася.

— Звичайно, графе. Давайте покажемо їм новий порядок, — відповіла я, вкладаючи свою руку в його долоню.

Ми увійшли до зали, і наше спільне входження не залишилося непоміченим. Тигрій, граючи роль розбитого нареченого, обрав мене, відьму-вигнанку, для першого танцю після скандалу. Це був елегантний виклик.

Він обережно поклав свою руку мені на талію. Я відчула його силу і стабільність — ту саму магічну стабільність, яка мене завжди заспокоювала, але тепер, після хаосу, здавалася безпечною.

Ми почали рухатися під музику. Це був повільний, інтимний танець. Насправді ми не танцювали; ми кружляли навколо нашої спільної, темної таємниці.

Я підняла погляд і побачила їх.

Тіллі і Сібел танцювали поруч із нами. Вони були занурені у свій чистий, безхитрісний роман. Їхні очі були заплющені, їхні усмішки були справжніми. Вони були світлою, простою стороною магії. Ми ж із Тигрієм були її темною, складною частиною.

І тут з'явилася вона.

Сессі. Вона не могла танцювати, але вона танцювала. Її прозора фігура майнула на тлі люстр. Її привид був сповнений щастя. Вона кружляла навколо нас, її ефемерні руки простягалися до Тіллі, до Сібела (хоча до того завжди казала, який він гидкий маг), і навіть до Тигрія.

Потім вона підлетіла до мене і, обійнявши своїми ефемерними руками, прошепотіла: «Я все бачила і знаю. Ти здобула перемогу над Кендіс. Маго, ти гарно все спланувала. Наш договір розірвано, ти його виконала, розворушивши це місце».

Сессі була рада. Її радість була непідробною і абсолютною. Її танець був фінальним благословенням нашому темному союзу.

Я посміхнулася. Вперше за довгий час моя посмішка була щирою, хоча й цинічною. Я все ще не пам’ятала нічого про ту ніч у саду, але тепер я мала зброю, яку використала (Тигрія), свідка (Корвуса) і радісного привида, що танцював навколо мене.

Гра, яку я затіяла ще до свого дня народження, тривала. Це лише початок.