Розділ 2

Розділ 2

«Свято на честь дня народження. Любовна пилок феї. Зілля.»

Відклавши книгу вбік, я підійшла до столу, на якому вже чекали інгредієнти для експерименту зі зіллям. Хотілося створити щось незвичайне, а точніше — повторити зілля, що стирає пам’ять. У мене були власні думки й ідеї щодо цього варива. І коли все вдасться, постане інше питання: на кому його випробувати?

На сестрах? Ні, це надто жорстоко. Хай вони мене й дратують та поводяться нерозумно — я не настільки підступна. На комусь із прислуги? Можливо. Я ще подумаю.

Але спершу потрібно все правильно приготувати, адже це зілля належить до категорії «високих-незвичних».

Усі зілля, які варили відьми в школі, поділялися на три категорії: «прості», «міцні» та «високі-незвичні». Кожна з них мала підвиди, що розділяли вариво на рівні. Тобто, якщо я приготую зілля, що стирає пам’ять, і воно належить до третьої категорії — воно буде або надто слабким, або надто сильним. Іншого не дано. А от перші дві категорії мали більше градацій: слабке, середнє й сильне.

Навіщо я варила зілля забуття? У мене був план. Точніше — він ще перебував на стадії розробки.

Потерши руки, я натягнула чорні рукавички, щоб не забруднити шкіру інгредієнтами.

— Почнімо, — видихнула я й заходилася креслити на столі невелику піктограму.

Сподіваюся, все вийде. Розмічуючи коло, я тихо шепотіла слова, що закріплювали символи. Щойно пролунали останні — коло на мить спалахнуло голубуватим світлом і згасло. Це означало, що я вже на півдорозі. Ще трохи — і формула буде завершена.

Поставивши в центр кола неглибоку посудину, я насипала до неї трохи голубуватого порошку. Взявши баночку з білою рідиною, я затамувала подих і, відмірявши піпеткою три краплі, додала їх до порошку. Усе потрібно робити точно й чітко — жодних зайвих рухів, бо якщо перебільшити або, навпаки, не додати…

Краще взагалі не думати про це й зосередитися на роботі.

Струснувши головою, я нахилилася й потягнулася за чорним порошком. Якби батько дізнався, чим я займаюся — мені точно кінець. Як кажуть: хто не ризикує…

Стоп! Не про те думаю. Зілля буде готове з хвилини на хвилину — залишилося лише запечатати піктограму, і все.

— Маго! — несподівано гучно крикнула мама, і я почула, як вона почала підійматися гвинтовими сходами до моєї кімнати.

Я здригнулася, і з моїх рук випав флакон. Тихо вилаявшись, я поспішно заштовхала стіл за шафу — саме там я ховала всі свої напрацювання й експериментальні зілля. Окинувши поглядом свою простору кімнату в чорно-зелених тонах, я переконалася: наче все на місці й прибрано.

Велике ліжко з балдахіном, книги на своїх місцях, сукні — в шафі, пил — витерта. Пригладивши руками своє чорне, мов смола, волосся — спадковість від батька — і складки на коричневій сукні, я підбігла до дверей і тихо відімкнула їх.

Сівши в крісло біля вікна й надягнувши окуляри, я зробила вигляд, що читаю. Поява мами в моїй кімнаті нагадувала вихор. Вона вся світилася позитивом і пахла весною.

— Моя люба, знову читаєш? — промовила вона, щойно зайшла. — Вийшла б прогулятися з сестрами в сад.

Підійшовши до мене, вона ніжно забрала книгу з моїх рук і поклала її на стіл. Сівши навпроти, на краєчок крісла, вона подивилася мені в очі й сказала:

— Я знаю про твою розмову з батьком. Ти справді так вирішила?

Дивлячись у її бірюзові очі, я бачила, що вона стривожена моїм рішенням. Відступати було вже запізно.

Знявши окуляри, я чесно відповіла:

— Так.

Зрозумівши, що моє рішення остаточне, мама важко зітхнула й кивнула. Більше вона не торкалася цієї теми й перейшла до розмови про свято. Вона говорила про вбрання, гостей, меню, яке склала ще місяць тому.

Слухаючи її, я кивала й погоджувалася, хоча думками була зовсім в іншому місці. Я думала про те, як мине цей навчальний рік і що він мені принесе.

***

У день свята в домі панував цілковитий хаос. Усі метушилися, бігали, щось тягнули, щось витягували. Слуги прибирали, витирали й драїли бальну залу. На кухні кухарі готували страви й частування для гостей. Усі веселилися й раділи, а головною заводійкою цього дійства була хрещена фея — моя мама. Сестри приміряли вбрання й готувалися до вечора з усією можливою енергією.

Лише я сиділа з похмурим виглядом і мовчки спостерігала за всім, що відбувалося.

Сестри й мама намагалися мене підбадьорити, підсовуючи то одне, то інше вбрання — яскравіше за попереднє. Я мовчки зносила їхню балаканину й жарти, кинуті в мій бік.

Тут я згадала, що ці дві балакучі феї з рудими косичками обіцяли мені виконати послугу за послугу.

Розглядаючи сукню ніжно-блакитного кольору, я провела рукою по рюшах навколо ліфа й тяжко зітхнула. Помітивши це, Мейсі кивнула Рене, і дівчатка підійшли ближче.

— Готові повернути борг? — тихо запитала я, роблячи вигляд, що захоплена розглядом сукні.

— Ми намагалися, — прошепотіла Рене й інстинктивно зробила крок назад.

— Погано намагалися, — прошипіла я крізь зуби.

Я нутром відчувала, що вони лукавлять.

— Це правда, — спробувала Мейсі, але я кинула на неї сердитий погляд.

Сестра злякано гикнула й одразу схопила Рене за руку, відтягуючи її якнайдалі від мене.

— У вас мало часу, — прошепотіла я губами, знаючи, що вони зрозуміють.

Сестри підійшли до матері, і вже за кілька хвилин відволікли її та почали умовляти. Краєм ока я спостерігала за ними, намагаючись зрозуміти по виразу маминого обличчя, чи є шанс на успіх. Несподівано вона глянула в мій бік, і я поспішно відвернулася, роблячи вигляд, що зайнята чимось іншим, а не стежу за ними.

Наближення матері я відчула ще за десять кроків. У ніс ударив квітковий аромат мімози.

— Маго-Інес Росні, як це розуміти!? — гучно запитала вона, і я миттєво обернулася до неї обличчям.