Тепер ми в одному човні

-Якби ти не лізла куди не треба !
Я застигла . Що робити ? Вони - справжні бандити , котрих шукає ціле місто , а я ...
Мені було доволі страшно. Може, через рефлекси, або ж через те погане відчуття , я вдарила його у живіт .
Тепер мені залишилось тільки втікти та подзвонити поліції . Потім я поїду в інше місто , подалі від вітчима .... А далі заживу новим життям !
Хлопець погнався за мною . Нога сильно боліла , іноді я ледве не втрачала свідомість . Коли незнайомий помічав це , то чомусь пришвидшувався .
-Стій! -гукнув він , але я не послухала .
У голові лунали тільки слова:"Біжи , Авроро, ти повинна жити ."
Я спіткнулася , і впала у глибоку яму . Там , через нестерпний біль , втратила свідомість .
*****
-Я так протрезвів після тої ночі ! Тепер зовсім кину .
-Скоро Денис під'їде . Він відвезе нас до Києва . Це дівчисько тепер теж будуть шукати . Як вони на нас вийшли ?
-Цього я не знаю . Де ж Денис ?
Я лежала на дивані і слухала їхню розмову . Тоді молодий хлопець помітив , що я вже прокинулася .
-Як спалося ? Хоча , мені байдуже . Через хвилин 10 за нами приїдуть .
-Що це означає ?-запитала я .
-Тобі тепер теж загрожує небезпека . Якщо хочеш жити , то їдеш з нами !
-Мені байдуже ! Та з двома бандюками я не поїду !
-БАНДЮКАМИ? Як хочеш ! Степанович , неси пістолет !
-Щ-що?- не зрозумів чоловік .
-Мені вже байдуже ! Усе одно не по коханню повинна вийти....
Спочатку його перекосило , а далі він загорілася ідеєю .
-Тоді , якщо ти нас здаси , то ми мовчати не будемо . Поїдемо з тобою на Твоє весілля !
-Ах ти ! Добре-добре ! Я .... поїду , -промовила я , а далі трохи пошепки. - Що за життя ? Тепер ще й з бандитами зв'язалася .
-Хочеш жити -поїдеш . Речі вже на місці купимо . Якісь дешеві .
-До речі , мене Степановичем звати ,-втрутився чоловік . -А це - Андрій . Трохи злий , але тобі не зробить поганого . В нього трапилося горе . Його товариша підстрелили .
Я затамувала подих . Значить , та людина була його товаришем . Але це їх не виправдовує . Я узяла поряд з собою складеного ножа , і показала ним на хлопців .
-Я Аврора . Товаришувати з вами не думаю. Не довіряю вам , тому менше на 1 метр не підходити !
-Добре-добре ,-посміхнувся Андрій. -Ми ж бандити з істеричною усмішкою,-промовив він .
-Хіба це не правда ?
-Я першим ліпшим не розповідаю про себе . Усе одно не повіриш. Та не бійся . Авто вже приїхало .
Ми сіли в авто і рушили . Я з Андрієм сиділи на задньому сидінні . Він був доволі спокійним . А я притиснувшись до вікна , тримала складеного ножа .
На виїзді з міста, хлопці одягли маскування . А мене , типу ніхто не знав , тому не треба й переживати .
Приїхали в гарний двоповерховий будинок . Я вибігла з авто , і подивилася на дорогу .
-Заходимо , заходимо , -нібито зрозумів мої плани Андрій .
Я з острахом зайшла в будинок . Денис ( виглядав доволі поважно , з міцною статурою ) від'їхав та рушив назад.
 Вдома я перев'язала Степановича . Також туго зав'язала собі ногу . Чоловік пішов відпочивати , а я лишилася наодинці з думками .
-Тепер ми в одному човні , -коли обернулася , то побачила Андрія . -Болить ?
-Ні , -відповіла я , зціпивши зуби . Нога після "подорожі" ще більше стала боліти .
-Зрозуміло .... Я піду .
-Стій! Якщо ми далеко від ваших "ворогів" , то я можу жити й окремо .
Він замислився , а потім сказав:
-Якщо Ми відпустимо тебе , то Ти точно розповіси усе поліції . Сама знаєш . Скажеш , що нічого не розповіси , а потім опинимося за ґратами .
Я не стала відповідати . На справді це і є правда . Я б просто забоялася , що вони стануть погрожувати , і звернулася до поліції . Він знав це .
Через хвилину Андрій повернувся з пакетом ліків .
-Це.... тобі .
У пакеті лежали різноманітні знеболювальні та креми .
-Д-дякую .
Тепер я і справді з ними в ОДНОМУ ЧОВНІ.