Сцена 16

Роздався стук у двері. Ігор підняв очі й здивовано глянув на Марію, яка ввійшла.

— Бориса ще немає? — роззирнулася вона і помітила, що інше ліжко в кімнаті порожнє.

— Вони з Володимиром ще в місті, — відповів він. — А що?

— Та оце хотіла костюм свій залишити тут одразу, щоб завтра зранку менше на все часу витрачати, — він тільки звернув увагу на те, що було в неї у руках.

Після виступу вони домовилися про це, бо планували виїхати рано.

— Та повісь їх зараз у чохол, — Ігор кивнув головою на шафу, де той знаходився.

Марія кивнула і підійшла до шафи. На ній була сіра оверсайз футболка, яка майже повністю ховала шорти, що майже не прикривали її стегон.

Її костюм опинився разом з рештою. Щоб повісити чохол назад у шафу, довелося трохи припіднятися на носках, напружуючи м'язи на ногах.

Може він не мав би на це звертати увагу, але не міг відвести погляд.

Марія зачинила шафу й повернулася до нього.

— Обережно, а то пропалиш мені діру в спині, — зі сміхом сказала вона.

Здається, її це не сильно збентежило. Хоча навряд існувало щось таке, чому б це вдалося.

— Ну в мене ж немає лазерів в очах, як у коміксах DC, тому переживати немає за що, — спробував перевести все в жарт він.

— До речі, про порятунок, — почала Марія. — Дякую, що підхопив тоді на сцені.

Звісно ж, про це мала б зайти розмова. І йому було легше, що вона сама її підняла.

— Імпровізація — частина нашої роботи, — усе ж лише знизав плечима Ігор.

— На відміну від того, щоб ловити затуп на сцені, — хмикнула вона. 

— Та з усіма буває, — стільки тексту треба запам'ятати, ще й під час виступу. Хоч раз, напевно, у кожного таке було. Тож він не бачив у цьому великої проблеми. — Хоча да, що сталося там?

Раз уже зайшло про це, Ігор захотів дізнатися. Хотів спитати ще одразу після виступу, але не було зручного моменту.

— Та щось слова вилетіли з голови, — невже він почув у її голосі знервованість, — а там і твій монолог був, а ти вже трохи змінив, і все пішло коту під хвіст.

— Я впевнений, що ніхто і не помітив, — Ігор побачив, як її погляд упав на шоколад, що лежав на столі. Він взяв і розпакував його. — Будеш? 

Марія підійшла до стола і сіла на стілець, поки той розламував плитку й поклав її назад.

— Та зрозуміло ж, що не помітили, — вона взяла декілька кубиків і поклала до рота. Ковтнула їх і продовжила: — Там воно взагалі не сильно на щось впливало.

— Ну так, тираду Івана почули, і досить… — Ігор згадав ту частину вистави. У його думках промайнув здогад. — Чекай, після неї ж все пішло не так, правильно?

— Угу, після неї… — підтвердила Марія, але не сказала більше нічого, тож довелося ставити додаткові питання.

— І це ж ніяк не пов’язано з учорашнім вечором?

— А що вчора… —  не надто переконливо спробувала вдати, що не зрозуміла, що він мав на увазі. — А, про те, як ти не відповів, коли роздягатимеш мене не поглядом, точно.

З її вуст зірвався знервований смішок.

— Якщо що, — намагався зменшити напругу Ігор, — то я більше заради шоу зробив. Вони б не відчепилися. А так трохи дав їм, з чого посміятися.

— Ну звісно, — що? Вона розчарована?

— А ти щось інше думала? — перепитав він.

— Ні, нічого такого, — як на акторку, зараз вона точно погано вдавала.

— Точно? — зі скептицизмом глянув на неї він. — Я б просто не хотів, щоб були якісь непорозуміння.

— А як вони сказали, — якомога буденніше спробувала спитати Марія, — роздягати мене поглядом, коли нібито ніхто не звертає уваги, це теж для шоу?

Ігор ледь не вдавився шоколадом. І яка тут може бути нормальна відповідь?

— Ні… але… 

— Але що?

— Я…

За дверима почулися кроки й голоси Бориса й Володимира, врятувавши його від продовження розмови.

Марія зітхнула, взяла ще шматок шоколаду й підвелася як раз водночас з тим, як Вітовський відчинив двері.

— Я занесла свій костюм, — сказала вона на невисловлене питання на його обличчі. Її тон не виказував нічого з того, про що вони говорили декілька секунд тому.

Ігорю не хотілося, щоб Марія вже йшла, але та вже вислизнула з кімнати.

Йому точно треба буде повернутися до цієї розмови з нею. І дати відповідь на її питання. Наступного разу.