Сцена 14

Кімнату, у якій зібралися всі шестеро, освітлювали лампи. Сонце вже сіло, але не було ще так пізно, щоб лягати спати. Та і прокидатися рано не було потреби, тож вони зібралися посидіти. Майже як у студентські часи.

— Пропоную почати з правди або дії, — згадала Ольга цю гру, коли дійшло до вибору того, що вони робитимуть.

— Та ні. Хіба що якщо дія коротка і в межах кімнати, — сказав Борис.

І справді, можна придумати таку дію, що морочно зробити її.

— Ми якщо не хотіли придумувати дії, грали, що ті, хто не відповідає на питання п’ють, — запропонував Шпак варіації цієї гри. — Але завтра виступ, тому ще є один — роздягання.

— Веселі в тебе були тусовки, Володимире, — засміялася Марія. Хоча хто б казав. Як згадати всі їхні, то точно не краще все було.

— Та ну, роздягатися це вже занадто, — пирхнув Борис.

Звучало дикувато, і ясно, чому не всі хотіли — не по 20 же їм давно — але разом з тим щось було в цьому цікаве.

— Хто не хоче, може просто відповідати на всі питання, — Ігор сперся на власні руки ззаду.

Ольга глянула на нього дещо здивовано, що він висловив підтримку ідеї, але аргументи звучали переконливо.

— Та це дурна ідея, — намагалася відмовити усіх Офелія. Від неї іншого, здається, ніхто і не чекав.

— Та господи, спіднє ж ніхто не зніматиме, — Володимир уже й сам увійшов у кураж, хоча схоже було, що спочатку він просто згадав до слова, а не пропонував серйозно. Тепер же все виглядало більш реалістично.

— Але ж це не так багато речей, — висловила Ольга думки вголос, окинувши всіх поглядом. На всіх максимум були футболка, штани чи шорти. Хтось ще носив або годинник, або браслет, чи хтось вдягнув носки.

— Ну і у нас не прям так багато часу, — знизав плечима той, намагаючись переконати й далі. — І не на кожне ж питання знімати. Тому давайте, буде весело.

— Ну раз ти запропонував, то тебе першого й питають, — з усмішкою сказала вона.

— Про правду або дію твоя була взагалі-то ідея, — парував Шпак.

— Але ти сказав саме про цей формат, — не вгавала Ольга.

— Дами вперед, — ну звісно, як зручно використовувати це саме зараз.

— Ти дивися, які ми джентльмени, — їдко відповіла вона.

— Та давайте по часовій стрілці, хто як сидить, — Борис, як завжди, взяв керівництво на себе, бо йому, очевидно, набридав цей словесний пінг-понг, у якому не буде переможців. — Ігор Володимиру, він Марії, Марія Офелії, Офелія мені, я Ользі, а вона Ігорю. 

— Значить, я перший. Супер, — погодився на цей варіант Костюк. Трохи подумав, з чого почати та сказав: — Питання: зі скількома ти переспав до переїзду? 

Усі перезирнулися, і в кімнаті запала напружена тиша. Багатообіцяльний початок, звісно. Хоча якщо є така історія, то хто б не хотів дізнатися подробиці. А який привід, щоб це зробити, кращий за цей?

— Більше десяти точно, конкретніше не скажу, бо деякі і не пригадаю, — він побачив здивовані погляди й додав: — Але не більше двадцяти, і я нікого не примушував, не треба дивитися на мене так.

Усі перезирнулися між собою, і перш ніж встигли придумати, як це коментувати, Шпак продовжив:

— Тепер я, — він перевів погляд на Марію. — Ти бачила, як Ігор роздягав тебе поглядом на дні народження Офелії?

— Бачила, — тільки особливо уважним можна було помітити, як на її обличчі на мить промайнуло знічення. Можливо ще тим, що відповідь складалася з одного слова, і вона навіть не глянула на Ігоря, могла видати свій стан. Ще один плюс вміти грати.

— І? — усміхнувся Володимир, чекаючи на деталі. Як і всі інші. Окрім Ігоря, напевно, який явно розмірковував над тим, чи втрутитися, чи ні.

— І це означає, що я відповіла на питання, — казала Марія з перебільшеною солодкістю в голосі, — тому і зараз роздягання мене буде максимум поглядом. Якщо звісно ти на наступне коло не придумаєш більш цікаве питання і сформулюєш його краще. 

На декілька секунд у кімнаті запала тиша, яку перервала Солохова ж:

— І раз уже пішли такі питання, то, Офеліє, чому ти розійшлася з Максимом? — уже звичайним голосом говорила вона. — Ти, здається, ніколи в подробиці не вдавалася.

— Та там ніяких таких і подробиць нема, — знизала плечима Офелія. — Після зникнення Дмитра він почав поводитися ну дивно, скажемо так. І це можна зрозуміти, я спочатку намагалася не звертати сильно уваги, бо його найкращий друг зник, думала, коли пройде перший час горювання, все буде, як було, але це вже почало переходити межі, і я з ним порвала, — відповіла вона і продовжила, звертаючись до Бориса: — А тепер я. Пам'ятаю, Максим казав, що ти йому заздрив, бо його батькам не було на нього байдуже, на відміну від твоїх, і тому, що Діма грав краще. Це правда?

— Ні звісно ж, — з його вуст вирвався смішок. — Я навіть не знаю, що гірше, коли пофігу, але є свобода, чи коли гіперконтроль і оце виросте розніжене, і з роздутим его, щоб таке припустити і казати комусь. А з приводу того, хто краще грав, то теж не варіант заздрити, а навіть якщо було і так, то стимул покращуватися.