Сцена 11

Удалині починав виднітися готель, де Борис знайшов досить прийнятні умови, щоб там зупинитися на дві ночі. 

Машина спинилася на стоянці поряд із будівлею. Водій лишився сидіти в ній, а всі інші вийшли на вулицю. Одразу в обличчя вдарив прохолодний вітер, від якого хотілося сховатися.

Вітовський відчинив парадні двері, та вони пройшли до рецепції.

— Вітаю, — усміхнулася їм жінка з мелірованим волоссям. Одразу точно не визначиш, але на перший погляд їй ледь перевалило за тридцять.

— Добрий день. Ми бронювали 213 та 214 номери на дві ночі, на прізвище Вітовський, — почав Борис. — І хотіли б отримати від них ключі та заселитися.

— Зараз перевірю, — її погляд сфокусувався на моніторі, що стояв перед нею, і вона почала шукати необхідні дані. — Так, Вітовський Борис Андрійович, номери 213 і 214, загальна кількість людей — шість. Дата заселення — 14 жовтня, дата виселення — 16 жовтня. Все правильно?

Він кивнув, і жінка видала йому два ключі.

Вони пройшли далі й піднялися сходами на другий поверх. Знайшли потрібні номери, що розташовувалися одна навпроти одної.

— Ви в якому хочете жити? — спитав Борис у жінок.

— Та без різниці, хай буде 214, — знизала плечима Ольга, відповідаючи за всіх.

Він віддав їй ключ із відповідною цифрою, а сам відчинив іншим двері навпроти.

— Коробки ми занесемо до себе, — сказав Вітовський, натиснувши на ручку, — та і костюми хай у нас будуть, щоб не розпаковувати. Уже завтра на репетиції, як приїдемо, займемося цим.

— А на коли ти домовився, щоб вона була? — спитав Ігор.

— На 11. Десь о 10 треба буде виїжджати звідси.

— Тобто до цього часу ми вільні? — уточнила Марія, глянувши на екран телефона.

— Так, — відповів Борис. — Ясно, що не треба шукати пригод на одне місце, завтра всі щоб були цілі і неушкоджені, але в цілому так.

Вітовський залишив двері відчиненими і спустився з усіма до машини, звідки кожен узяв свої речі.

Ігорю та Борису довелося повернутися ще раз за коробками, а Ольга несла костюми. І лише тоді водій зміг поїхати назад.

— Куди саме їх? — спитала Стефанішина, коли вони зайшли в номер, який залишився чоловікам.

— Сюди, — Вітовський вказав головою на одну з трьох дверей. Дві вели до кімнат, а третя до туалету та ванної.

Ольга повісила костюми у шафу, що стояла одразу справа від входу, і пішла до себе.

— Ти яке ліжко береш? — спитав Ігор, дивлячись на два варіанти. Вони стояли по два боки вікна.

— Те, що зліва, — він підійшов до нього і поставив поруч коробку.

На телефон прийшло сповіщення. Борис дістав його з кишені й глянув.

— О, Володимир пише, що вже за хвилин двадцять приїде, — глянув на Ігоря він, прочитавши повідомлення.

— Цікаво, чому він запізнився, — той сів на своє ліжко, витягнувши ноги й спираючись спиною об світло-коричневу стіну. Якби не опалення, та була б холодною.

— Ну от, як приїде, можна буде і спитати у нього, — знизав плечима Борис.

Він також сів на своє ліжко й розкрив сумку, дістаючи звідти все необхідне.

За хвилин п'ятнадцять почулися кроки й звук відчинених дверей.

— Привіт. Я так бачу, ви тут уже облаштувалися, — зайшов Шпак до них у кімнату, коли вони перевдягнулися з одягу, у якому приїхали й напівсиділи-напівлежали на своїх місцях.

— Є таке, — підняв на нього очі Ігор і з легкою насмішкою додав: — Ти тут трохи запізнився, тому права вибору немає, і спатимеш в іншій кімнаті.

— Та ніби це проблема, — теж усміхнуся той і вийшов. 

Борис підвівся і пішов за ним.

 — Щось сталося, чи просто форс-мажор, але нічого серйозного? — він спинився в проході в кімнату.

— Та ще невідомо поки, — почесав голову він, поставивши сумку на підлогу. — Навіть не знаю, що було б краще.

— А детальніше? — здивувався Вітовський. Що ж таке могло трапитися?

— Та подзвонила мені дівчина, з якою я міг теоретично переспати, — початок уже змусив насторожитися. Та і в голосі Володимира чулася напруга, яку намагався не видавати. — Ще давно, до переїзду. І каже, що у неї від мене дитина. Ну і довелося з’їздити зробити тест.

— Дитина? — з несподіванки перепитав Борис.

— Дівчинка, — кивнув той. — Ліза.

— Ти її бачив же? — уточнив він. — Є щось схоже на тебе?

— Та хто зна, — видихнув Шпак і потер пальцями перенісся, — ну не один в один точно.

— А як так вийшло, що ти кажеш, міг теоретично переспати? — виділив прислівник Вітовський

— Це була вечірка, з якої я майже нічого не пам’ятаю, — дещо винувато розповідав він. — Але я багато з ким у той час разово спав, тому неочікувано, але і не так дивно, що таке могло статися.

— Н-да, оце так новина, — з явною іронією, але щодо самої ситуації, а не у спробі засудити, вимовив Борис. — А коли будуть результати тесту?