Сцена 5

Тьмяне світло в кімнаті, де зберігалися вбрання та декорації, відкривало купу одягу, який допомагав акторам створювати різні образи з різних епох. Чого тут тільки не було: українські національні костюми, Англії часів Шекспіра, більш сучасні варіанти.

Усі два склади обирали, у чому вони виступатимуть. Борис сказав, що дебютують рівно за два тижні, тож треба було визначитися з образами зараз, щоб якщо чогось не вистачало б, не довелося замовляти в останній момент.

Марія приклала до себе сукню, яка могла б підійти для її виступу, й опустила голову, щоб подивитися. Знову не її розмір. Це вже п’ята. Та що ж таке?..

— Тут взагалі є щось не на велетнів чи дітей? — розчаровано зітхнула вона й повісила її назад.

— А для дітей велетнів знайдеться? — жінка глянула на Ігоря, що тільки-но знайшов собі штани й сорочку. 

З одягом чоловіку пощастило більше: за вказаними на ньому розмірами, все мало йому пасувати, і він стояв майже у дверях, щоб піти в сусідню гримерку до Бориса й Володимира.

Щастить же людям з поширеними розмірами.

— От буде у тебе дитина, і якщо вона працюватиме в цьому театрі, тоді й дізнаєшся, — з саркастичною посмішкою Солохова повернулася до нього й зміряла поглядом увесь його зріст. Якби підійшла до нього, була б йому десь по плече.

— Ну так, дещо з цього й до того часу буде тут висіти, — хмикнув Костюк, натякнувши на те, що дещо з одягу вони бачили ще, коли навчалися на першому курсі.

Марія повернулася назад до одягу, видивляючись потрібний.

— Перевір оце, — легко торкнулася її плеча й подала з іншого вішака сукню Офелія, яка також не підібрала ще собі вбрання.

Вона взяла її та прикинула, чи її розмір. Здається, нарешті, те, що треба.

— Дякую.

Лишилося тільки поміряти.

Марія додатково окинула кімнату поглядом. З чоловіків у кімнаті був тільки Костюк.

— Якщо ти, звісно, не хочеш подивитися, то вийди, будь ласка, — кинула вона йому й задоволено відмітила легке збентеження на обличчі.

— І звідки в тебе стільки самовпевненості? — закотив очі той.

— На розпродажі урвала. Підказати адресу? — з її вуст вирвався легкий смішок.

— Сам знайду, якщо знадобиться, дякую, — натиснув на ручку й вийшов, чим викликав ще сильніший сміх у неї.

Марія вдягла чорну сукню з щільної тканини, але досить глибоким декольте, і примірка показала, що вона і справді її розміру.

— Як вам? — Марія крутнулася перед Ольгою та Офелією, змусивши їх відірватися від перебирання одягу собі. Як же тут не вистачає дзеркала.

— Шикарна Наталія Павлівна, саме те, щоб зваблювати молодих студентів, — відмітила Ольга, яка й сама тримала вже в руках вбрання, у якому виступатиме.

— Гарній дівці добре й в ганчірці, — підтримала її Офелія.

— Та тут скоріше «підлецю все к лицю», — засміялася Солохова й повернулася у свій звичний одяг.

Вони втрьох взяли костюми й перенесли їх у гримерку. 

Після репетицію заберуть додому попрати. Хтось з попередніх виступів міг цього не зробити, коли востаннє вдягав його. Або просто довго пилився.

Залишити костюми там, і вийшли в коридор.

— Всі все знайшли? Всім все підходить? — там уже стояв Борис, а за мить до нього приєдналися Ігор і Володимир.

— Так, здається, — Ольга глянула на всіх,  і вони кивнули.

— Чудово, — сказав Вітовський. — Тоді повертаємося до репетиції.

Вони збиралися не так часто і не так надовго, як це було на самому початку підготовки, і вже досить добре відточили свою частину, але взагалі без них не обійтись, тож пішли в залу.