Сцена 3

Дванадцять людей зібралися в залі. Одинадцять акторів і помічник Вітовського. Усі чекали на того, отримавши від нього повідомлення, на коли збиратися.

Інша група ще не завершила репетицію, тож вони зайняли місця у двох рядах найближчих до дверей і намагалися не видавати додатковим шумом свою присутність. 

Офелія розблокувала екран телефона й глянула на час. Ще три хвилини в Бориса було, але хотілося вже почати.

Вона вчергове роззирнулася й швидко оглянула всіх присутніх. Більшість була знайома принаймні заочно, а з деким навіть уже мала змогу попрацювати. І, якщо ті, про чиї вміння вона не могла нічого сказати, приблизно на рівні з рештою, то Вітовський точно обрав сильних акторів.

Рівно в визначений час попередня група завершила репетицію, і за декілька хвилин після того, як вони вийшли, почувся ляскіт двері, і до них підійшов Борис.

— Всім привіт, — вони глянули на нього й також привіталися. — О, як раз вони вже звільнили все, і можна перед іншою групою трохи зайняти місця. Чудово.

Він глянув на порожню сцену й сів поряд з усіма на сидіння з червоною оббивкою, що доповнювало загальний інтер'єр з додаванням золотистого і кремово-білого.

— Перш ніж ми почнемо, я назву, хто в першому, а хто в другому складі, а тоді розберемося з ролями. Я буду грати в першому, але невелику роль. Якщо буде надто багато всього, то мене хтось змінить. Але зі мною будуть Ігор, Володимир, Офелія, Марія і Ольга, — Вітовський, називаючи кожне ім'я, переводив погляд на його власника. — В другому — Олексій, Ірина, Світлана, Макар, Степан і Лілія.

— Ми ж таки «Брехню» ставитимемо? — уточнив Сергій, який сперся ногами на спинку сидіння, щоб бути до всіх обличчям.

— Так-так, я тільки хотів до цього переходити, — кивнув Борис. — Сподіваюсь, усі прочитали, щоб мати хоча б приблизне уявлення, про що вона.

— Хоч десь дама вертить чоловіків на їхніх власних членах, а не навпаки, — ця ремарка Марії змусила всіх пирснути від сміху.

— Саме тому я тобі пропоную її і зіграти, — глянув на неї Вітовський з легкою усмішкою. — Як ти на це дивишся?

— Як на шикарну можливість, якою я з радістю скористаюсь, — її тон набув деякої лукавості.

— От і чудово, — він взяв коротку паузу й замислено продовжив: — А в другому складі на цю ж роль, мені здається, буде Ірина.

Вона зовнішньо була повною протилежністю Марії: біле довге волосся, стиль одягу також відрізнявся, тому це викликало певне здивування в решти, яке ніхто не висловив. Жінка ж лише погодилася.

— Про решту ролей можете висловити свої побажання, але я візьму Андрія Карповича, — він заправив каштанове волосся, яке сягало лінії вилиць, що відкрило срібну сережку у лівому вусі. — Хоча, здається, частіше гратиму все ж не я.

— Я б хотів взяти Івана, — сказав Ігор. Коли вперше його бачиш, в очі впадає невелика горбинка на носі.

— Окей, — без особливих роздумів погодився Вітовський. — Тоді роль Тося в першому складі за Володимиром.

— Ольго, ти не проти, якщо я візьму Соню? — Офелія глянула на неї.

Лишалися тільки дві нерозподілені ролі, тож вона вирішила першою висунути свою кандидатуру.

— Так, звісно, — та кивнула. — Тоді мені Пульхера буде.

— Супер. З першим складом розібралися, — його погляд одразу ковзнув до чоловіка в окулярах. — Макаре, візьмеш зі мною Андрія?

— Добре.

— Олексію, Степане, хто кого гратиме? — черга дійшла до наступних двох чоловіків.

— Я можу Тося, — сказав Олексій.

— Чудово. Тоді Степан Івана.

Лишалося розподілити дві жіночі ролі, і перш ніж Борис встиг щось сказати, почувся голос однієї з тих, хто ще лишився без уваги:

— Я можу грати Пульхеру, а Ліля хай Соню візьме, — запропонувала Світлана.

— Лілю? — не висловлене до кінця питання повисло в повітрі.

— Так, згодна, — кивнула жінка зі світло-рудим волоссям, глянувши спершу на свою колегу, а тоді на Вітовського.

— Все, всім є ролі, — підсумував Борис. Він взяв рюкзак у Сергія, дістав з них роздруковані тексти п’єси з написаними недбалим широким почерком іменами, кому ті мали належати, і роздав усім. — Загалом, ви на сьогодні вільні. Починайте вчити свої слова, а завтра вже зустрінемося на одинадцяту тут само.

Офелія разом з усіма підвелася і пішла до виходу.

— Не хочеш зараз кудись? Може в кафе? — підійшла до неї, коли всі опинилися в коридорі, Ольга. — Марія і Іра вже погодилися.

— О, я не проти, — все одно на сьогодні планів, у яких грав роль час виконання, не було.

Вони підійшли до інших двох жінок, і всі разом вийшли на вулицю.