Сцена 2

Перший учасник завершував виступ на кастингу. Він майже не звертав увагу на тих, хто сидів в першому ряду. Як і всі, чоловік прийшов зробити своє, а далі вже вирішувати не їм, чи пройдуть, чи ні.

Принаймні, Борис сподівався на таке професіональне ставлення від тих, хто подав заявки на організований ним кастинг. Звісно, він у списках бачив знайомі імена, і мав уявлення, кого хотів би бачити в трупі, але треба було набрати два склади на випадок, якщо комусь знадобиться заміна через непередбачувані обставини. До того ж хтось із тих, з ким він ніколи не перетинався, міг  вразити й підсилити склад.

Вітовський взяв список і зробив помітку навпроти першого прізвища після того, як той завершив підготовані уривки. 

Дав короткий відгук і на сцену вийшов наступний. А за ним іще одна. Потім наступні.

Когось одразу можна було викреслити, хтось міг би підійти, якщо не буде кандидатури більш гідної. Все ж, ще навіть половина не виступила. Але не всі, навіть якщо об'єктивно гарно грають, підходять для будь-якого репертуару і тим більше ролі.

На сцену вийшла Марія. Попри часом екстравагантність, Борис хотів би бачити її в складі. Вони часто перетиналися, бо вчилися в одному університеті, тільки вона на два роки пізніше вступила.

І, як зазвичай і відбувалося, вона змушувала прикувати до себе погляд. Як тільки побачив, що вона братиме участь у кастингу, уже прикинув можливі ролі для неї. Це було б досить непрофесійно, як для режисера. Тільки от Марія повністю виправдала досить високі очікування. Тож навпроти її імені з'явилася позначка, що місце в першому складі трупи гарантовано.

Борис повернувся на звук кроків і глянув на хлопця, якого взяв у помічники, що вийшов на декілька хвилин. Той вчився на режисера і довго не думав перед тим, як погодитися на цю можливість здобути реальний досвід. 

Сергій зайняв місце поряд з ним, і на сцені з’явилася нова учасниця.

— Як тобі її виступ? — спитав Вітовський у нього за декілька хвилин після того, як вона почала виступати.

— Не знаю, — замислився трохи він. — Ніби все добре, але чогось не вистачає… Емоцій ніби.

— Так, мені теж так здається, — кивнув чоловік.

Тим, хто не пов’язаний з цією сферою, це було б не так помітно, але на рівні відчуттів глядачі могли б дійти того ж висновку. Виправити це можливо, але, якщо будуть кращі кандидати, то чи є сенс у додатковому часі і зусиллях, що для цього знадобляться.

Учасники змінювали одне одного. Вирішили придивитися до тієї, яка попри помилку продовжила грати далі, ніби нічого не сталося. А от того, хто втратив від подібного  впевненість, став більш скутим, того розглядали далеко не в першу чергу.

Все ж, легше довести до ідеалу слова чи допустити невеликий промах у цьому, ніж працювати над тим, як актор сприймає себе на сцені.

Після невеликої перерви навпроти решти прізвищ одна за одною з’являлися помітки, хто міг би ввійти у перший чи другий склад.

— Ну що, вирішив зі своїми версіями складів? — Вітовський дав можливість Сергію обрати тих, хто, на його думку, гідні кандидати, а тоді порівняти, що вийшло.

— Стосовно деяких я сумніваюся, але в цілому так, — він простягнув Борису свій список.

Той із задоволенням відмітив, що в більшості вони були згодні. Схоже бачення полегшує взаєморозуміння, бо зайвих точок напруги бажано б уникнути. Хоча все ж декілька моментів залишалися спірними.

— Ти написав, що Володимира в другий склад, — Вітовський підняв очі на Сергія, — а Олексія — в перший. Чому так?

— А ви інакше поставили? — підняв брова хлопець.

— Мене зараз цікавить, чому ти так оцінив їх, — ухилився від прямої відповіді він, наголосивши на «ти». — Те, що в мене, поки не так важливо.

— Мені здалося, що Володимир в певних моментах перегравав, — почесав потилицю той. — А от у Олексія все більш-менш рівно.

— Гм, ну я за Володимиром такого не помітив, а от Олексій якось надто рівно грав, не було якоїсь розкутості, — замислився Борис, намагаючись пригадати виступи обох. — Не проти, якщо поміняємо їх місцями?

— Та ні, — знизав плечима Сергій. — В принципі, згоден, має сенс.

— Супер. А ще в мене питання по Ірині…

— А що по ній? — уточнив він. — Вона, здається, досить непогано зіграла. Так, трохи б впевненості, але в ній є така якась енергетика класна.

— От ця невпевненість мене і зупинила, – дещо замислено говорив Борис. — Думаєш, варто дати шанс?

— Так, звичайно, — більш впевнено відповів хлопець. — Можна в другий склад, але чому ні.

— Окей, — Борис опустив ще раз папірці й звірив їх. — Тоді виходить, з цим вирішили, можна буде їх усіх збирати на завтра.

Сергій кивнув і підвівся за Вітовським, і обидва звільнили залу, оскільки наступна група вже чекала на можливість провести свою репетицію. А в них ще були справи.