Сцена 10

Попередження: я завтикала перед початком публікації поставити мітку, тому пишу, що цей розділ містить сцену сексуального характеру

Марія закинула ноги на спинку крісла й так напівлежачи дивилася відео в телефоні. Вони декілька годин тому заселилися в готель, і скоро тут мали б подавати вечерю. Переодягтися б для цього в щось менш домашнє. Але то вже потім.

Не сказати б, що номери дісталися люксові, та скаржитися було нічого. Простеньке охайне облаштування, але всього вистачало, і, головне, чисто. Бувало і гірше. Але не коли за це відповідає Борис. Не купував би він найдешевші номери в Богом забутому хостелі.

Раптом у двері постукали, а потім у них з'явився Ігор. Він теж не особливо заморочувався над одягом, у якому просто ходити коридором і бути в кімнаті.

— Не знаєш, де Володимир? — спитав він, пройшовши більш сміливо трохи далі, коли побачив, що можна.

У готелі кімнати з'єднувалися по дві в блоки. Кращого варіанта, ніж взяти три по дві одномісні, не знайшли, тож довелося селитися так. Хоча простору між кімнатами вистачало, тому це не мало б викликати проблем.

— Здається, у місті, — відповіла вона, заблокувавши телефон. У її роті був льодяник.

— Як і всі, виходить. Бо Борис теж, — Ігор ділив з ним один блок, тож міг знати напевне.

— А ти чому лишився? — поцікавилася Марія.

— Та не хочеться якось, — знизав плечима той. — Тобі ж теж те саме питання можна задати.

— Не повіриш, теж не хочеться, — іронічно всміхнулася вона. — Ми ж завтра ще весь день будем тут. Встигну. А зараз хочеться побути тут.

— Будеш спускатися на вечерю?

— Та напевно. Але зараз їсти не хочу, може вина візьму.

— Не проти компанії? — обережно запропонував Ігор.

— Ні звісно, — хоч і здивувалася цьому, проте причин відмовлятися не було.

— Тоді зараз все буде, — він одразу вийшов.

За хвилин п’ять повернувся з пляшкою вина і двома келихами. Підійшов до стола. Відкоркував її та налив. Протягнув Марії та сам сів на стілець, підсунувши його ближче до крісла.

— Готова до завтрашнього виступу? — спитав Ігор, допиваючи другий келих вина. Як і Марія. Багато не хотілося пити, але за розмовою і під дією алкоголю, відчувалася розслабленість, а її тілом розливалося приємне тепло.

— А чого б ні? Та сама вистава, та сама роль, сцена побудована так само. А глядачів і так ніколи не знаєш. Нічого нового, — так, перші виступи з новою виставою, скільки б не був на сцені, хвилювали, але вони вже достатньо і на репетиціях, і на виступі проганяли її.

— Ну не сказав би. Все-таки можна кожен раз інакше щось додати.

— Можна звісно, — складно було не погодитися. — Імпровізацію ніхто не відміняв. Але ж суть не зміниться.

І це також було правдою.

Запала тиша, ніби теми вичерпалися. Вона відчувала на собі пильний погляд Ігоря. Він, здається, хотів встати налити ще, але спинився на краю стільця.

— А якщо там буде ось так? — Марія застигла, коли той провів двома пальцями по лінії її нижньої щелепи, підняв підборіддя ледь вгору й поцілував.

Серце забилося частіше, а легкість поцілунку була такою приємною.

— А якщо буде не проти? — лукаво всміхнулася Марія, коли він відірвався він її вуст. Вона ніби вперше дивилася на нього, вивчала його обличчя, яке бачила роками.

— Тоді буде ось так, — він ще раз поцілував її. Більш глибоко й пристрасно.

Вона обхопила його шию руками. Їй хотілося притискати його до себе ще ближче, вчепитися у його вуста. Проте в цьому не було потреби. Він це розумів і сам. І теж цього прагнув.

Вони позадкували до ліжка. Вона сіла на нього, спершись ззаду руками й чекала, що буде далі. Їй було дещо страшно, але бажання перемагало.

Побачила питання в його очах і ледь кивнула. Знову злилися в поцілунку.

Марія опинилася без сірої оверсайз футболки, під якою не було нічого. Він також зняв свою, оголюючи торс.

Ігор обійшов її ззаду й почав ніжними рухами масажувати плечі, від чого вона ніби обм’якала в його руках. Рештки напруги й сумнівів розчинялися, не залишаючи й сліду.

Відчула його подих на шиї, а тоді вуста, що поцілували спочатку ніжно, а тоді ледь прикусивши. Вона вдихнула ще більше повітря і затримала його. Ніби якщо видихне все зникне. Але її страхи не виправдовувалися. Ігор все ще був позаду. 

Його долоні повільно спускалися ниже й стиснули груди. Важкість унизу живота все сильнішала, а щоб дихати потребувалося все більше кисню. Все більше його.

Рухи Ігоря нагадували скоріше погладжування, не було зайвої різкості, квапливості. Здавалося, він хотів приділити увагу кожній частині її тіла, насолоджувався ним, змушуючи і її відчути себе центром його всесвіту принаймні на цю мить, втіленням краси, якою справді хочеться милуватися.

Вона на прохання лягла на живіт, і він з натиском провів рукою по попереку. Стиснув стегна трохи нижче сідниць. З неї вирвався ще один стогін.