Сцена 8

Ляскіт багажника ледь чутно роздався вулицею. Володимир поклав туди сумку з речами й підійшов до дверей машини. Сонце пригрівало своїми променями, яким не заважало ні хмаринки. Перший виїзний виступ. Чи міг він подумати лише декілька місяців тому, коли приймав пропозицію Бориса, що так буде? Сподіватися хотілося, але щоб серйозно, то таки ні.

Володимир відчинив двері в салон, сів та повернувши ключ, і поїхав, як на звичайну репетицію. Проте там мала б чекати машина, яка повезе їх усіх в інше місто. До збору було ще години дві, та він дорогою хотів ще заїхати в інше місце вирішити певні питання.

Телефонний дзвінок відволік його посеред затору. Перевів виклик на динаміки всередині авто, і одразу почулося:

— Привіт, Володь.

— Добрий день, — як не намагався зіставити голос з особою власниці, не вдавалося. Хто з незнайомого номера отак міг зателефонувати ще й так розпочати фамільярно. — Я вас знаю?

— Леся, зі Львова. Не пригадуєш? — той ледь не пропустив зелений, щоб почати їхати далі. Підсвідомість підкидувала йому варіанти, хто це міг бути, але вірити надто не хотілося.

— Чесно, ні, — Володимир хотів почути більше, щоб переконатися в правильності власних здогадок. Все-таки пройшло забагато часу, і що їй може бути треба.

— Ми були на вечірці в Олега Остапенка, — почув певне роздратування в її голосі.

Та цієї відповіді він і боявся. Ті часи і згадувати не хотілося.

— Ааа, — протягнув він і, не помічаючи цього, стиснув міцніше кермо, — все згадав. То з якого приводу ти дзвониш?

— Ми б не могли зустрітися зараз? — їй довелося сказати це гучніше, щоб перекричати вітер.

— Я вже давно не у Львові, і найближчим часом точно не збираюся, тому не думаю, що це можливо, — з кожною реплікою жінки ця розмова здавалася йому ще дивнішою.

— Ну і я теж, хоч і недавно, — цього тільки не вистачало. — Я побачила в інстаграмі театру, що ти теж тут, і вирішила зв'язатися

— Якщо ти слідкуєш за ним, то могла б побачити теж, що у нас скоро виїзд на виступ, — намагався зробити цю фразу не такою різкою. — І я якраз в дорозі, щоб поїхати туди. Ти не зовсім вчасно. Чи не може це почекати до того, як я повернуся?

— Взагалі-то я б хотіла поговорити про твою дитину, — випалила вона.

— Мою дитину? — якого взагалі біса, і як це розуміти? Його серце почало битися ще сильніше, а мозок хаотично намагався зрозуміти, чи це реально. Правду кажучи, так, всяке могло статися, але щоб з нею. Це якщо він правильно згадав, хто вона. — Ти впевнена, що моя?

— Так, впевнена. Це дочка. Їй майже п'ять.

Володимир зітхнув і певний час думав, як йому вчинити. Поява їх двох точно не входила в плани ні на сьогодні, ні взагалі.

— Ти де зараз? — поцікавився він, розуміючи, що, скоріше за все, вона нагадала про себе й дитину через стільки років, бо їй необхідні гроші, тому спершу варто було переконатися в правдивості її слів. Та і в цілому мало в кого візьметься його номер, і хто захоче приписати йому батьківство дитини. Хоча про Остапенка вона знає, і там була Леся. Казна-що відбувається.

— Та я зараз в центрі, — як на підтвердження її словам почулися віддалені голоси людей.

— Вона з тобою? — уточнив Шпак про дочку. Без неї його план не спрацює зараз.

— Якраз іду її забирати, — ну хоч однією проблемою менше.

— Як скоро ви зможете бути в клініці на Петлюри? — Володимир колись проїздив повз і бачив, що там проводять генетичні експертизи.

— На Петлюри? — перепитала Леся. — Здається, пів години.

— Чудово, — кивнув він, ніби та могла це побачити. — За пів години зустрінемося там.

— А для чого? — невпевнено проговорила вона.

— Зробимо тест на батьківство. Заодно там і поговоримо.

— На батьківство?

— Так, щоб точно бути впевненим, якщо буду брати участь в її житті. Ну якщо ти, звичайно, цього хочеш і заради цього вся розмова.

— А, так. Звичайно.

Вони попрощалися, і та поклала слухавку.

Володимир тарабанив пальцями по керму, поки чекав на можливість проїхати далі. Плани зіпсувалися всі, але, кинувши погляд на час, подумав, що має все одно встигнути.

Невже його минуле не обійшлося без наслідків, де він поводив себе, як би сказали, як людина з низькою соціальною відповідальністю? Крім, звісно, невдоволених дівчат, що він усіх і не пам'ятає. Ну і декількох років терапії, щоб позбутися цієї потреби.

Тоді він би точно не став би батьком, навіть і не хотів цього. Проте зараз міг би, якщо це таки його дочка. Але це покажуть тільки результати аналізу.