Сцена 7

Ольга закуталася в плед і тримала в руках гарячий чай, який поступово відпивала. Це дозволяло хоч на трохи впоратися з тим, що її з самого ранку морозило. І ледь послаблювало біль у горлі. Клята застуда, яка взялася нізвідки.

Треба ще попередити, що на репетицію не прийде. Хоча б роль не велика, і катастрофи не станеться, якщо пропустить. А от до виступу, сподівається, одужає.

Поставила на шафку чашку, взяла телефон і написала в чат, що не зможе прийти.

«Одужуй швидше. Сподіваюсь, будеш здоровою до кінця тижня», — поряд зі схожими з першим реченням побажаннями від інших, прочитала повідомлення від Бориса. Звісно ж, у них скоро запланований перший виступ в іншому місті, який не хотілося б зривати.

«Тому я й не прийду сьогодні, щоб не погіршувати стан», — відповіла вона. А також на інші — що в неї все є і краще не приходити, щоб не заразитися ще і їм.

Поклала телефон поряд і взяла чашку назад, щоб допити чай, який вже був ледь теплий. Та й парацетамол у ліках почав діяти, і її вже не так морозило, що навіть можна було так сильно не кутатися в плед.

У замку дверей почула ключ, який відкривав його, а за мить ті відчинилися і з коридору долинули кроки, які спочатку віддалялися, а тоді знову почали наближуватися.

— Як ти тут? — увійшов Костянтин, що тільки повернувся з магазину.

— Уже краще, — глянула вона на свого чоловіка, який залишив на стільці синю кофту.

— Чаю ще зробити? — запропонував він.

— Так, було б супер, — погодилася Ольга і встала, взявши чашку, щоб піти з ним на кухню.

Сіла за стіл, поки він налив води в чайник та поставив кип'ятитися. У мікрохвильовці чорного кольору, що стояла поруч, ледь помітно відбивалися риси його поголеного обличчя та темно-руде волосся.

Поки вода нагрівалася, він почав розбирати пакет з продуктами та розкладати їх у холодильник і шафу.

— Ого, мій улюблений чизкейк, — усміхнулася вона побачивши, як Костянтин збирався ставити його в холодильник.

— Я так розумію, далеко не ховати? — у відповідь також з'явилася усмішка на обличчі. 

— Ні в якому разі, — вона підвелася і підійшла до чайника, який вже закипів. Взяла пакетики та залила їх окропом у двох чашках.

Ольга взяла ніж і пішла до десерту, який чоловік все ж поставив на стіл, і розрізала на шматки.

Як раз Констянтин спорожнив пакет і сів до неї пити чай з чизкейком.

— Це ж тобі з понеділка їхати? — уточнив він.

— Так. Сподіваюся, не хворітиму більше до того часу, — ковтнула шматок і відповіла Ольга. — Все-таки цікаво буде виступити десь на іншій сцені.

— Та сто відсотків поїдете ще не раз із туром, — як завжди підтримував і вірив у неї чоловік, часом, можливо й більше, ніж вона сама.

— Ну це ж ще не прямо тур, а разовий виїзд, — відмахнулася вона. Не те щоб вона сумнівалася в тому, що таке буде: темпи їхнього розвитку за такий проміжок часу були досить суттєвими — та наперед загадувати не хотілося. — Тоді іще кудись може поїдемо.

— Усе ще попереду.

Вони вже допили чай. Дві чашки опинилися в раковині, а решта чизкейка — в холодильнику. З кухні повернулися в залу, звідки Ольга планувала забрати плед назад у спальню.

Костянтин глянув на час на телефоні й сказав:

— Мені вже час бігти. Ти тут відпочивай, а ввечері ще пасту приготую.

— Смакота, — замріяно відповіла Ольга. Частіше за все, готувала вона, коли мала можливість, проте ця страва завжди виходила в нього чудово.

За кілька хвилин за ним зачинилися двері, а вона пішла до ліжка, взявши льодяник від болю в горлі. Може, вдасться поспати.