Дія 2. Сцена 1

І прикріплений скрін приблизного розташування на карті.

Ліс за містом давно не бачив такої кількості людей, як цього прохолодного серпневого ранку. Стрічка, яка обплутувала дерева, огороджувала територію, де сконцентрувалися працівники поліції.

На плівку викладали рештки, попередньо очищуючи їх від землі. Вони пробули в ній достатньо, щоб усі м'які тканини встигли розкластися, і лишився лише голий скелет.

— Та інформація була правильною? Це він? — спитала слідча з довгим білявим волоссям, заплетеним у колосок.

— За всіма ознаками стать, зріст і приблизний вік збігаються. Але коли вже один скелет, то складно сказати одразу, чи він пролежав тут п'ять років, чи двадцять п'ять, — пояснював патологоанатом, дістаючи другу стегнову кістку. — Тому особу ще треба буде встановлювати. І час смерті дам після більш детального огляду.

Він витер рукавом лоб, на якому блищали краплинки поту, хоч і вітерець не дозволяв сказати, що аж так спекотно. Та й слідчій не доводилося зараз працювати в спеціальному костюмі, і вона важила кілограмів на п'ятнадцять менше за цього не надто високого чоловіка, якому от-от буде п'ятдесят.

— Щось помітили, що може вказувати на причину смерті?

— Здається, оця травма голови, — він вказав рукою на тріщини в черепі, що розходилися від доволі великого пролому. Порожні очні ямки ніби втупилися на слідчу, аж здавалося, що якщо вона не відведе погляд, то на неї впаде прокляття. — Можливо, ударили, або сам упав на щось гостре.

Тільки хотіла щось сказати, як її покликав офіцер, який привіз з архіву справу про зникнення дванадцятирічної давності.

Родичі написали заяву, та попри всі зусилля, нічого не зрушилося далі. За звітами відповідального в цій справі, жодної зачіпки не було. Ні друзі, ні родичі, ні в університеті не знали, де він міг бути.

І от тепер, через стільки років, хтось анонімно поділився інформацією, що його тіло може бути в лісі. Хто міг про це знати, і звідки? Сам убивця чи свідок? І то, ще рано кваліфікувати злочин, як умисне вбивство чи через необережність. Але чому саме зараз?

Це змушувало слідчу замислитися над різними варіантами. Міг бути просто вкид. Але перевірити були зобов'язані. І результат цього вже майже дістав з-під землі й виклав у правильній послідовності патологоанатом.

Вона поглянула зібрані дані. А це може бути цікаво. Підійшла до патологоанатома, який уже пакував інструменти.

— У карті записано, що за пів року до зникнення він зламав шосте й сьоме ребра. Це ще буде видно?

— Якщо час смерті в період зникнення, то так, — він нахилився до вказаного ребра й роздивився його детальніше. — Так, є. Кістка зрослася, але рубець ось. Десь пів року я б і дав цьому перелому.

Його палець вказав на слід, який виділявся на фоні здорових кісток.

— Тоді це ще один доказ, що тіло все-таки належить зниклому, як і казав інформатор, Дмитру Висоцькому, — слід було ще все одно дочекатися результатів, але дві людини з таким збігом точно не могли опинитися в конкретному місці в лісі мертвими вже багато років, що їх ніхто й не шукав.

Мотиви й особа того, хто дав інформацію, все ще лишалися для слідчої загадкою. Але хоч так, через багато років, рідні зможуть дізнатися правду.