Тьмяне світло в кімнаті, де зберігалися вбрання та декорації, відкривало купу одягу, який допомагав акторам створювати різні образи з різних епох. Чого тут тільки не було: українські національні костюми, Англії часів Шекспіра, більш сучасні варіанти.
Уся шістка шукала, у чому вони виступатимуть. До дебюту два тижні, а якщо не буде потрібного, то потрібно ж буде десь іще шукати, замовляти.
Марія приклала до себе сукню, яка могла б підійти для її ролі, й опустила голову, щоб подивитися. Знову не її розмір. Це вже п’ята. Та що ж таке?..
— Тут взагалі є щось не на велетнів чи дітей? — розчаровано зітхнувши, вона повісила її назад.
— А для дітей велетнів знайдеться? — хмикнув Ігор, що тільки-но знайшов собі штани й сорочку, які за вказаними на них розмірами мали йому пасувати, і стояв майже у дверях, щоб піти в гримерку до Бориса й Володимира.
— Як буде у тебе дитина, і якщо вона працюватиме в цьому театрі, дізнаєшся, — з саркастичною посмішкою Солохова повернулася до нього й зміряла поглядом увесь його зріст. Якби підійшла до нього, була б Ігорю десь по плече.
— Перевір оце, — подала з іншого вішака сукню Офелія, яка також не підібрала ще собі вбрання.
Вона взяла її та прикинула, чи підійде. Здається, повинна.
— Якщо ти, звісно, не хочеш подивитися, то вийди, будь ласка, — кинула Марія Ігорю і задоволено відмітила його легке збентеження.
— І звідки в тебе стільки самовпевненості? — закотив очі він.
— На розпродажі купую. Підказати адресу?
— Сам знайду, дякую, — натиснув на ручку й вийшов, чим викликав ще сильніший сміх у неї.
Марія вдягла сукню й примірка показала, що вона і справді її розміру.
— Як вам? — Марія крутнулася перед Ольгою і Офелією, змусивши їх відірватися від перебирання одягу собі. Як же тут не вистачає дзеркала.
— Шикарна Наталія Павлівна, звабниця молодих студентів, — відмітила Ольга, яка й сама тримала вже в руках вбрання, у якому виступатиме.
— Гарній дівці добре й в ганчірці, — підтримала її Офелія.
— Та тут скоріше «підлецю все к лицю», — засміялася Солохова й повернулася у свій звичний одяг.
Вони втрьох взяли костюми й перенесли їх у гримерку. Ще й попрати їх треба буде, бо хто їх тільки не вдягав до цього. Деякий одяг міг ледь не роками використовуватися, а на добросовісність тих, хто попереднього разу виступав у них, краще не сильно покладатися.
Повісили їх там на тремпелі й одразу вийшли.
— Всі все знайшли? Всім все підходить? — уточнив Борис, коли з Ігорем і Володимиром приєдналися біля гримерок до жінок.
— Здається, так, — глянув на решту Володимир, щоб переконатися в цьому.
— Скоро ще підійде дизайнерка, щоб ми розробили афішу, — подивився на телефоні час Вітовський. — Поки чекаємо, можемо пошукати референси.
Їм довелося походити другим поверхом, щоб знайти вільну кімнату з необхідною кількістю простору й стільців. Нарешті в кінці коридору побачили її.
Підставили в ній стільці ближче до стола та почали шукати в мережі, які б елементи хотіли б бачити на вивісці.
— О, оцей шрифт і кольори класні, — показав Володимир один із засічками. Червоний напис виділявся на різних відтінках зеленого.
— Так, шикарне поєднання, — погодилася Ольга, поклавши лікті на стіл на подавшись уперед, щоб краще роздивитися.
— А якщо нас потім на репетиції у костюмах сфоткають, обробку оце таку, і оцим от шрифтом? — запропонувала Офелія.
— О, звучить класно, — замислився на мить Борис і зрештою погодився.
— Тільки б ще фразу якусь, а не тільки назву, — Володимир замислено почесав перенісся.
— Щось типу «брехня труїть»? — підхопив Ігор. Звучало досить просто, але часом найперші рішення виявлялися найбільш вдалими.
— Може, «брехня і вживання ціаніду призводять до однакових наслідків»? — кинула Марія, але потім зрозуміла, що це звучить надто схоже на надписи на пачках з сигаретами, на що було вже досить давно чхати.
— Або «брехня — ціанід для стосунків», — продовжила крутити ті ж ключові слова Ольга. — Хоча тут перш за все з собою.
— Всі ідеї чудові, — Борис аж не знав, яку саме використати, й помасажував руками собі шию. — Але зараз з хвилини на хвилину прийде дизайнерка, порадимося ще з нею.