Сцена 3

Борис сподівався, що кава та батончик, які він купив дорогою, допоможуть хоч трохи зігнати втому та протягнути хоча б репетицію. Хоча ще після неї купа справ. Як же він втомився… А це тільки початок. Йому необхідно зайнятися пошуком помічника.

Він, звісно, і не розраховував, що все буде легко, особливо спочатку, але в такому темпі точно не протягне й до кінця тижня.

Вітовський відчинив двері та пройшов коридором. Піднявся сходами на другий поверх та зайшов у залу, де вже зайняли сидіння в першому ряду решта новоспеченого колективу.

— Усім привіт, — привітався він, і всі повернули голови й зробили те саме. — Я прибрав тих двох і тепер можемо грати спокійно цю п'єсу.

Борис дістав з рюкзака шість копій тексту «Брехні» Володимира Винниченка й роздав їх. На першій сторінці олівцем було написано необережним розмашистим почерком прізвища тих, кому вона призначалася.

— Я беру Андрія Карповича, Марія буде Наталією Павлівною. Тось і Іван Стратонович — Володимир і Ігор. Саня і Пульхера дістається Офелії і Ользі, — говорив він, сівши на край сцени. Поглянув на останніх двох і додав: — Наступний сюжет комусь із вас буде більш насичена роль, а поки так.

Вони кивнули й разом з усіма почали читати.

На телефон Вітовському прийшло сповіщення. Він опустив погляд на нього, ледь насупився та взяв у руки.

— Мені тут треба з деким зустрітися. Хвилин двадцять мене не буде. Як прийду, почнемо. Сподіваюсь, цього часу вистачить, щоб перечитати, — Борис м'яко приземлився на дерев'яну підлогу і підіймався до виходу.

Дорогою привітався з кількома іншими режисерами та акторами з інших труп. Декому з тих, у кого він забрав акторів, це не сильно сподобалося, але за умовами роботи вони більше не мали ніяких зобов'язань перед ними, тож доводилося просто прийняти як факт.

Вітовський дійшов до своєї кімнати, і як тільки зачинив за собою двері, у них постукали.

Він дозволив увійти жінці з чорним волоссям та передніми прядками, фарбованими в рожевий.

Сів за стіл, на якому стояв ноутбук і лежали розкидані папери, і вказав на стілець навпроти, який запросив її зайняти.

— Доброго ранку, Ірино, — сказав Борис, наводячи лад на робочому місці.

— Доброго, — заклала ногу на ногу вона.

— Ми вже спілкувалися достатньо з приводу деталей нашої співпраці, — це була далеко не перша їхня зустріч, а ще більше узгоджували перепискою чи розмовах телефоном. — Але, можливо, у вас є якісь до мене питання. Все-таки сфера не найрозповсюдженіша.

— В принципі, мені вже приблизно зрозуміло, що і як робити, — саме її досвід у просуванні митців у соціальних мережах вплинув на те, щоб Вітовський розглядав її як людину, яка допоможе здобути популярність. — Але я б хотіла поговорити і з вами, і з рештою учасників про те, що для вас усіх театр, як і чому ви до цього прийшли.

— Можу попросити їх лишитися після репетиції. Чи прямо зараз.

— Спершу я б хотіла почути від вас відповідь, — наполягла вона. — Навіщо це вам?

— Я вважаю, що театр може впливати на людей, змінювати їхнє сприйняття світу. Саме цим я і хочу займатися. Не допомагати комусь змінювати, а вкладати власні сенси та транслювати їх, — Ірина не відчула, попри всю деяку бравурність фрази, і натяку на фальш та завченість, тому схвально кивнула та занотувала це в телефон.

Прозвучали ще питання, що мали допомогти їй сформувати образ, на який працюватиме створюваний контент.

Ірина залишила підпис на контракті, коли всі деталі співпраці остаточно визначили, й поклала в сумку свою копію.

Вони домовилися, що вже на цій вона зніматиме матеріал для майбутніх дописів, відео, тож Вітовський провів її тим самим шляхом до зали, де решта вже завершили читати п'єсу.

— Це Ірина, — представив її Борис. — Вона допомагатиме нам з просуванням.

— Мені треба буде з усіма вами трохи поспілкуватися, а зараз ви не проти, що я побуду тут і може зроблю декілька фото чи відео вже? — вона зробила декілька кроків уперед, щоб краще бачити всіх. Та і вони могли також.

Питання радше було риторичним, і коли не прозвучало жодних заперечень, сіла на одне з вільних місць.

— Ні в кого заперечень щодо ролей чи питань немає? — поцікавився Борис

— Мені роль головної куртизанки підходить, — хмикнула Марія.

Усі також погодилися з розподілом.

Вітовський сів на одне з місць поряд з усіма й сказав:

— Тоді спробуємо. Почнемо спочатку, і як уже піде. Маріє, Ольго, ваш вихід.

Вони піднялися на сцену. Тепер це були обурена Пульхера та грайлива Наталія Павлівна, на яку працює перша.

Володимир приєднався до них в образі Тося, коханця. Ольга спустилася, а ті двоє говорили далі. Дійшло до перепалки.

— … Не можу! Рішуче не можу. Або Андрій, або я. От і все. Ти можеш скільки хочеш посміхатись, моє діло заявить тобі, а ти собі хоч танцюй. Я знаю, тобі наплювать на те, що ми розійдемось... Тобі все сміх і дурниці. А я не можу!

— Тут краще додати, що він ходить по кімнаті і активно жестикулює, — дочекався кінця репліки Борис, щоб зробити ремарку. — І, Маріє, Наталія не завжди кокетка, трохи більше контрасту. Але пройдемося спочатку все без повтору, як вийде, а тоді відточуватимемо.