Дія 1. Сцена 1

Люди збиралися в кінотеатрі в очікуванні початку фільму. Підлітки й дорослі говорили зі своїми знайомими. Хтось у руках тримав попкорн, придбаний утридорога. Деякі відвідувачі тільки зараз купували його чи квитки.

За вікном вітер похитував дерева. Чоловік у темно-зеленій сорочці відірвав погляд від того, що відбувалося надворі, та перевівши його на годинник, зрозумів, що вже треба заходити в залу.

Піднявся сходами на другий поверх і ввійшов в один з двох проходів. Спустився похиленою підлогою до тринадцятого ряду. Повернувся обличчям до людей, які вже зайняли там місця, і поволі пройшов до свого.

Зліва через сидіння сиділа дівчина, перешіптувалася з іншою, приблизно того ж віку. Справа місце також пустувало.

Світло вже приглушили, щоб уже вмикати показ, як до нього підійшли чоловік у чорній футболці та жінка в блакитній сукні.

— Перепрошую, чи не могли б ми помінятися місцями? — пролунав голос першого, який ледь чувся за початком стрічки. — У вас чотирнадцяте, а у нас тринадцяте і п'ятнадцяте. А на інших рядах теж не було двох місць поряд.

— Звісно, зараз, — він пересів на сидіння лівіше, а вони зайняли два сусідніх.

Видно тут було не гірше, а мало чого ці люди не змогли купити квитки раніше.

Початок фільму повільно переходив до найцікавішої частини.

Іноді від сюжету відволікав шум розмов чи упаковок з їжею.

— Коли б це вистави твоєї трупи тут уже бачити, — почувся голос жінки, з якою Володимир помінявся місцями на початку.

Він тільки зараз звернув увагу на обручки на пальцях в обох.

— Сподіваюсь, скоро знайду достатньо людей, — тільки й знизав плечима у відповідь її чоловік. — Не так багато людей погоджуються на досить експериментальний проект з, як вони думають, ненадійним фінансуванням.

Володимир помітив погляди з сусідніх місць, які косилися на тих двох. Якусь мить вагався, чи варто втрутитися, але цікавість перемогла.

— Перепрошую, що підслуховував, — почав він тихо, але не настільки, щоб його не почули. — Ви зараз говорите про проект у театрі?

— Саме так, — глянув на нього уважніше чоловік. — Невже ви актор чи знаєте когось?

— Так, я актор. Не так давно сюди переїхав і розглядаю різні варіанти роботи.

— О, — здивування промайнуло його обличчям та змінилося усмішкою, — супер. Я Борис, і давайте залишу свої контакти, пізніше домовимося про зустріч, — продиктував свій номер, який записав Володимир.

В обох промайнула думка, чи бувають такі збіги? Звісно, ще нічого не вирішено, проте чого тільки не стається в житті.

Можливо, вони зможуть стати корисними один одному.

Борис не вірив у те, що все вирішили за людей наперед, і нічого не змінити. Але, хто знає, чи була ця зустріч чистою випадковістю, чи він мав зустріти сьогодні цього чоловіка, який потенційно може допомогти в реалізації давнього задуму, що він його постійно відкладав. Надто багато знаків за останні дні, що зараз найкращий час це зробити. Це один з них?