Черв'як

- Ви повинні розуміти, що після нашої розмови, вас доведеться вбити.

- Так, я розумію. Методи ведіння переговорів вашої компанії мені відомі але і ви повинні розуміти, що я можу бути вам корисним.

- Це буде вирішено після того, як ви розповісте все, що сталось з початку і до цього моменту.

- З задоволенням. Мені і так нічого втрачати.

***

Все почалось приблизно тиждень назад. Я прокинувся приблизно в обід. За день до того я добряче напився.

Середина літа, за вікном плюс тридцять в тіні. Виходити з дому не хочеться навіть за сигаретами, а особливо я після п’янки дуже люблю покурити. І так співпало, що сигарет в мене не залишилось. Я нашкріб грошей і пішов до магазину. П’ять хвилин і я стояв посеред прилавків в черзі за якоюсь старою бабою, що наступних десять хвилин морочила голову мені і продавниці. То вона хотіла морозива для онуків але не знала яке обрати, то вона обирала печиво до чаю таке щоб не надто солодке і щоб не дуже кришилось. В якусь мить я вже хотів влупити її по голові, відволокти за магазин і після цього спокійно купити пачку сигарет, що не зайняло би більше хвилини. Але я спокійно чекав.

Незабаром черга дійшла до мене і вийшовши надвір я закурив. Голова прояснилась. Це був ранок, приблизно десять хвилин на десяту.

Біля магазину була невеличка зона з лавочками під накриттям, перекуривши там я потихеньку пішов додому але не думаю, що вам цікаво як я провів наступні п’ятдесят хвилин.

Все почалось після десяти. Точні хвилини не пам’ятаю. В той момент я був вдома, лежав на ліжку і намагався заснути. Хоч бодун і не був сильним але мене трішки воротило.

Тишу увірвав різкий і дуже сильний гуркіт. Я спочатку подумав, що це, як завжди, підривають каміння на щебзаводі але гуркіт був набагато сильнішим і довшим. І він не згас так само швидко як завжди. Гуркіт наростав з кожною секундою.

Потім зовні ніби сильна хвиля повітря вдарила по будинку. Тоді я вирішив вийти і подивитись.

Вийшовши, я відразу зрозумів, що це не щебзавод. Хоча великий, просто велетенський стовп світла бив у небо якраз зі сторони заводу.

Як виглядав стовп? Широкий струмінь зеленуватого світла бив в небо, де закручувався в вихор і розповзався по усьому небу.

Я стояв як заворожений і дивився як з самісінької верхівки почати спускатись до землі сотні а то і тисячі різних створінь. Маленькі, як цятки на оці і великі, ніби хмари вони повільно ковзали по повітрю вниз і з кожною секундою їх ставало все більше.

Але дивитися далі я не міг. Піднявся такий вітер і дощ, яких я не бачив ніколи. За секунди я був мокрий з голови до ніг, а пориви вітру почали здирати не тільки дахи, а і виривати будови з землі. Невеличкі хліви і старі дерев’яні домівки як паперові здіймались вверх і розривались на куски. Я сховався в дім. Ліг на підлогу в прихожій, заліз кудись під стіну і сховавши голову руками лежав так, аж доки все не стихло.

Коли я відкрив очі, те, що в мене більше немає ніг, ніяк не здивувало мене. Замість них був черв’як. Але довгий і грубий. Ноги мої теж там були, вони зрослись з тілом черв’яка і толку від було мало. Я поповз до виходу.

На вулиці все було залите водою, зламане і розбите. Я не дивився на мій дім, і не звертав уваги на те, що руки мої стали надто гнучкі. Пересувався я вже не як людина в якої відмовили ноги, я не повз на руках, я більше звивався як черв’як або гадюка. Тоді для мене це було нормально. Мабуть стан шоку.

Від рук моїх, звичним залишились тільки пальці якими я міг щось схопити. Так я намагався відчинити калітку. Це зайняло... Ну мабуть годину. Я довго ліз наверх і постійно падав. В якусь мить це так зайняло мене, як так захопився цим, що перестав думати, про те, що сталось зі світом. Який такий катаклізм пройшов крізь моє місто і розтрощив його? Неважливо, потрібно тільки відкрити калітку, щоб вибратись з двору у великий світ.

Все таки я відчинив залізну калітку і поповз по дорозі. Постійно тонув в калюжах які неможиво було обійти. Пив з них воду і намагався зловити руками дивних жуків які стрибали і повзали по невеличких острівцях суші між калюжами.

Вода була несмачна і пісок постійно хрустів на зубах і жуки були надто тверді для роту яких хотів їсти. Так, в мене два роти. Один людський, звичайний, а інший маленький з парою сотень мілких зубів і якраз цей рот постійно починав відкриватись коли я ловив червового жука, а коли тягнувся пити воду, то рот цей витягувався вперед і жадібно пив. Пив так швидко ніби всередині мене стояла насосна станція.

Повз я в бік міста. Це було повільно і наступних пару годин нічого не відбувалось. Але коли я доповз до магазина який в нас на районі називають Нижній або Кірпіч на зустріч мені вийшло декілька собак.

Вони гарчали на мене, а я повз далі не звертаючи уваги. Собаки теж виглядали дивно. Як зомбі. З них були вирвані цілі шматки плоті, виднілись ребра, морди розбиті і поломані, очі дикі і чорні.

Вони кинулись на мене коли я опинився занадто близько. Я не відчув болю, скоріше це була незручність. Вони не давали мені двигатись далі, тримали мене, шмагаючи своїми пащеками і рвучи мої хвостоноги. Я не міг обернутись, щоб прогнати їх або хоча б подивитись назад, тіло моє стало надто великим і неповоротким. Я просто повз далі.

Собаки відчепились від мене і з повними пащами мого м’яса побігли вуличками вперед.

Далі я знову повз один. Мене почало клонити в сон і я зупинився, щоб трішки перепочити. Тоді і заснув.

Прокинувся від шуму, а коли відкрив очі побачив, що прямо на мене прямує автомобіль. Він переїхав мене, а задні колеса потягнули мене за собою. Недовго. За пару секунд я опинився в рівчаку повному води. І тут я зрозумів, що у воді мені набагато зручніше. Стало радісно. Я вивертався і тішився. Відразу ж прийшли якісь люди. Мабуть ті, що були в авто. Вони говорили про те, який я гидкий, а я дивився на них і лише хотів показати їм як добре мені у воді. Показати, що я не хочу їм зла.