Глава 1

 " Моя маленька, не забудь..."

 Я відкриваю очі і з них знову течуть сльози. Мені знову снилися мама й тато. Я так за ними сумую, так їх люблю. Та вони мене покинули - померли.
А точніше - їх вбили.

 Я сіла в ліжку, солодко потягнулася, позіхнула, знову ледь не вдарилася об похилу стелю даху під якою розташована моя маленька кімнатка. 
Сьогодні саме той день коли я підфарбовую корені волосся хною який дає йому прекрасний темно-червоний колір. З п'яти років мама почала фарбувати мені волосся, тому що мені не подобалося моє. 

 Після фарбування я змила залишки хни, одягнула свою звичайну робочу сукню, накинула мантію з каптуром який закривав майже все лице , взяла сумку і вийшла з кімнати.

 На першому поверсі було тихо, значить нікого немає в дома .

 - Це добре.

 Сказала я і видихнула з полегшенням .

 На дворі був прекрасний сонячний день, сусідські діти бавилися з домашнім скотом, а мій улюблений дуб- такий могутній і величний стоїть самотньо на пагорбі .

 Я попрямувала на великий щонедільний ринок. 
Дорогою я думала про сьогоднішній вечір на якому я повинна сяяти.

 На ринку я довго не затримаюсь, я знаю по що прийшла.

 Прийшовши на ринок я озирнулася .

  " Цікаво, він знову перемістив свою палатку ?"

 Пройшовши прямою дорогою я її не побачила . Я блукала напевне з пів години і о нарешті я знайшла палатку Рафала .

 - ООО , Дора привіт!

 Усміхаючись привітався Рафал зі мною.

 - Моє замовлення вже готове?

 З серйозним лицем сказала я ( хоч воно було сховане під каптуром) . 

 - Та вже давно !!!

 Він пішов у середину палатки , а коли вийшов то в руці тримав піхви . Вручивши їх мені, я   побачила гарно вироблений ефес кинджала . Вийнявши його з піхов я була здивована тим наскільки він легкий ! Як метал може бути таким легким ?

 - Ну що, як тобі робота ?

 -Саме те що треба .

 Сказала я дістаючи мішечок з монетами які я чесно поцупила з поцуплених монет хазяїна будинку в якому я живу . Відрахувала двадцять монет і вручила їх Рафалу.

 - Дякую.

 Подякувала я , розвернулася й пішла на пагорб до свого дуба .

 Такий сильний, незворушний  , саме такий якою я хотіла бути .

 Та такою я не є і наврядчи буду .

 Я підняла голову вверх і подивилася на велику довгу гілку, вона повернулася в мою сторону .

 " Опустись ".

 Подумки наказала їй , гілка почала опускатися до мене . Коли вона вже майже торкалася землі я схопилася за неї обома руками та ще досі дивлячись на неї промовила :

 "Піднімайся". 

 Гілка почала підніматися тягнучи мене за собою на верх..

 Вона піднялася до місця призначення . Піді мною була ще одна гілка грубша, сильніша . Я відпустила руки і приземлилася прямо на неї. Пройшовши гілкоб до стовбура дерева , я зайшла в розлом у ньому. Це мій тайник.

 Тут зберігалося все що мені дороге .

 Мої книги.

 Фотографії.

 Мамин костюм.

 Меч.

 Тепер ще й кинджал.

 В нашому світі щоб вижити потрібно мати владу або красу, або силу . Я нічого з цього не маю , але в мене є хитрість і "дар" , він це так називає ( він це хазяїн будинку ). Я "працюю" на нього вже три роки . Не те щоб мені ця "робота" подобалася , але ж якось виживати треба. 

 Перевіривши що все в моїй схованці на місці, я взяла костюм , спустилася з дерева ( так само як і піднялася наказуючи " йому ") і пішла готуватися до вечора .

 Зайшовши в будинок я зрозуміла що він вже не пустий .

 - А повернулась сука невдячна !!!

 Почалося.

 - Втекти надумала !!!

 Він підбіг до мене і вписав ляпаса такої сили що я невтримала рівновагу і впала .

 -Де ти цілий день шлялася ?

 Він досі кричав на мене.

 - Вже скоро вечір а ти ще не готова!!!

 - Я ходила купувати костюм .

 Сказала я тихо піднімаючись з підлоги і притискаючи долоню до щоки яка горіла .

 - Дай сюди , подивлюся що за шмаття ти купила!

 Я передало йому костюм . Він дивився на цей костюм і усміхався своєю п'яною, похотливою усмішкою .

 - Те що треба . Якщо сьогодні не принесеш більше ніж того разу то з цих клаптиків немає ніякої користі. Спалю їх разом із тобою.

 Забравши костюм я побігла на верх.

 За тридцять хвилин я вже стояла перед дзеркалом і роздивлялася всі деталі свого образу.

 Мама була приблизно такої самої статури як я тому костюм сів добре. У дзеркалі на мене дивилася прекрасна танцівниця з довгими червоними локонами зі світлою трішки розуватою шкірою і голубими димчастими очима.

 У мене на обличчі був синець від ляпаса, його я вирішила прикрити маскою з золотих ланцюжків. Якщо не придивлятися то його і не видно хоча хто буде там дивитися на моє лице коли від моєї шиї і до підлоги відкрито стільки оголеної шкіри . Топ майже нічого не прикривав, а спідниця була з розрізами від бедер і по всій довжині з обох сторін.

 Все це було оздоблено ланцюжками і кольоровими камінчиками які дуже пасували до мого волосся ." Червова королева" так прозвали мене у вищих кругах.

 Спустившись в низ він сидів на стільчику , чекав . 
Він побачив мене ,  його зіниці розширилися, він встав і почав іти до мене, без зброї я була безсила , хоча і з нею сильною теж не була. Я боюся його , мій " дар" не працює коли я не можу зосередитися , а зараз я вся як на голках .

 - Прекрасно!

 Сказав він і пішов в сторону дверей. Я пішла за ним . Вийшовши на двір я накинула свою мантію що тримала в руках , кінь вже був готовий до виїзду ( на відміну від мене) .

 Накинувши каптур я поставила ногу в стремено, іншу перекинула через сідло і сіла. Взяла віжки в руки , направила коня в потрібну мені сторону і помчала , швидко , галопом .