57

Він спускався червоною ґрунтовою стежкою з гори. Теплий вітерець дмухав йому в обличчя розправляючи за його спиною невидимі крила. Попри те, що закінчувався перший місяць осені, погода була майже літня. Чим ближчим ставав замок, тим дужче билося його серце. Він не йшов – летів.

Вона стояла під баштами-велетнями. Маленька людинка, яка бачила народження палацу князя Кароля Понінського, тепер стала свідком його загибелі. Марічка згадувала, як зовсім недавно носила сюди обіди своєму батькові. Тут вони відпочивали. А туди звозили камінь. А он там був стовп для покарань… Нема нічого тепер. Вчора вона попрощалася з батьками і братиком, розповівши усю правду. Їм було складно повірити, але вони відпустили свою кровинку у далеку дорогу поміж віками. Думка про те, що вона більше ніколи їх не побачить, лежала на серці холодною змією. Однак її заглушувало гаряче очікування і передчуття великого щастя. Вона зробила усе можливе і неможливе: подолала дорогу завдовжки двісті років. Вона була готова і тисячу літ пройти, тільки б зустрітися з ним.

Назавжди. Вона тут назавжди.

Він затамував подих: невже це і справді вона? Він несміливо наблизився – безшумно, ніби боячись сполохати її. Вона відчула його наближення і боялася озирнутися: а раптом це не він? Вона так сильно хотіла, щоб це був він!

Вона стояла, наливаючись гарячою кров’ю, палаючи щоками і тремтячи швидким пульсом.

– Це ти… – прошепотів він, ще не бачачи її обличчя, а лише відчуваючи до болю знайомий і рідний запах. Ніколи досі ніхто так не пахнув йому, як вона.

– Це ти… – прошепотіла вона, почувши, як він несміливо ступає позаду неї. Лиш його кроки звучали так рідно і мило.

Коли кроки стали зовсім близькими, вона обернулася до нього:

– Андрійку…

Він ухопив її в палкі обійми і притиснувся всім серцем:

– Моя Марічка…

– Так, твоя. Твоя назавжди.

У цей день біля червоноградського замку було навдивовижу безлюдно і тихо. У тиші напрочуд голосно билися їхні серця. Скільки всього їм потрібно було розказати! Про скільки всього потрібно було помовчати… Це була нереальна реальність, реальна нереальність, визначена долею. Адже долі нічого не відомо про ефект метелика.