56

Київ був тим самим: невпинний, стрімкий рух машин, вічна біганина і суєта мешканців міста. Андрій скучив за цією повсякденною стабільністю і звичним плином життя, без фантастики, без переміщень у часі і просторі, без світових злодіїв і глобального світового порядку. Скучив за містом з безліччю звичайних історій, звичайних почуттів, зі звичайною щоденною працею та звичайнісіньким літнім відпочинком.

Директор інституту сидів у кріслі і грав у комп’ютерні ігри, коли Андрій зайшов до нього і привітався.

– А-а-а! Здрастуй, Андрію, світило української науки! – розплився в усмішці Вадим Михайлович. – Як усе пройшло? Розповідай! Уже не терпиться.

– Ви можете мене звільнити, вбити… Але… Ми не можемо цього розповісти людству…

– Це ще чому? – насупився директор.

Андрій зітхнув:

– Наш світ переповнений зловмисниками, які неодмінно використають це на побудову імперії зла.

Вадим Михайлович ошелешено дивився на Андрія.

– Подайте ліпше клопотання про відбудову пам’яток архітектури, – сказав Андрій. – Червоноград – гідне місце, щоб стати чудовим туристичним об’єктом. Ви не думали, чому там такі руїни?.. Бо в душах наших руїни… За чим ми женемося? Що для людей стало головним? Виживання. Влада робить усе, щоб ми дбали лише про виживання, а не про духовність. І поки ми цим зайняті, вони стають ще більш сильними… Чи знаєте Ви, кому допомагаєте? Чому на вищому рівні цей проєкт підтримали? Тому що вони хочуть увійти до верхівки обраних, всемогутніх. А в наші руки вкласти немислиму зброю. Час не лінійний. Він дотикається до вічності в будь-якій точці. Здобувши владу над часом, імперія зла стане вічною. І це врешті призведе до знищення матеріального світу. Але духовний світ ніхто не відміняв. Що нас чекає у вічності, якщо ми будемо допомагати злу?.. Вибачте, Вадиме Михайловичу, я в цьому участі не братиму…

Андрій стрімко вийшов з кабінету.

– Андрію, почекай! Ти куди? – розгублено гукав йому услід директор. Однак Андрій уже не слухав його.

Наступного дня інтернетні сторінки і соцмережі майоріли заголовками і повідомленнями.

«Українські учені за бортом. Андрій Подолюк був відсторонений від проведення експериментів з дослідження прискорених частинок. Учений, який подавав великі надії, виявився некомпетентним у дослідній частині вивчення питання. Американські вчені самі продовжили експериментальне вивчення дуже перспективного напрямку сучасної науки, що вже незабаром дозволить людству подорожувати в часі».