53

Андрій, Кузьма і Саньок опинились у вже знайомій печері.

– За логікою, ми десь за годину до вибуху. Біжімо.

– А що це якась паралельна реальність? – питав дорогою Кузьма. – Ви зараз зустрінетеся із самими собою?

– Я якось не думав про це. Чи можливо існувати одночасно в кількох часових точках… – міркував Андрій. – Мають бути якісь прояви нас в різному часі, в якому ми жили. Напевно, це так.

– Цікавенько, – коментував Кузьма. – Але зустріти себе не хотілося б.

Вони добігли до місця експерименту біля старої криниці. І справді – Андрій побачив там себе.

– А он там – я сиджу. З Савком.

– Хм, то он як воно було, – хитав головою Андрій, намагаючись усвідомити те, що відбувається з ним. Хоча він уже звик до переміщень у часі, новий досвід потрапляння в своє минуле був приголомшливим.

– І що нам робити? – спитав Кузьма. – Ви ж не можете прийти до самих себе і сказати, що робити. Ви ж просто зведете з розуму самих себе.

Андрій і Саньок засміялися.

– А ми тебе відправимо, – сказав Саньок.

– Мене? – перепитав Кузьма.

– А це чудова ідея, – сказав Андрій. – Кузьма, ти маєш непомітно підійти до Санька колишнього і непомітно викрасти гранату.

– Серйозно? – спитав Кузьма. – І як я можу непомітно підійти?

Саньок задумався. Раптом його осінило:

– Треба відволікти мене і Савка. Я можу подзвонити Савкові на мобільний. Він побачить мій номер. Почнуть з’ясовувати, що за маячня. А ти, Кузю, тим часом зіпреш гранату.

– Чудовий план, – сказав Андрій. – Тоді не гаймо часу.

Кузьма і Саньок пробралися кущами поближче. Саньок дістав телефон і набрав Савка. Його мобільний завібрував у кишені.

– Як невчасно, – прошепотів Савко. – Хто це може бути?

Він поглянув на екран телефону, а потім поглянув на Санька:

– Це що за жарти? – він простягнув телефон Санькові.

– Не поняв… – чоловік не міг зрозуміти, що відбувається. – Шеф, це точно не я.

У цей час Кузьма, який сидів за кущем, непомітно простягнув руку до гранати і тихенько підтягнув її до себе.

– Ну, як таке може бути? – не вгавав Савко. – На твоєму телефоні нема дзвінка, але на мій дзвониш саме ти зі свого номеру?

– Шеф, я теж нічого не розумію. Може, глюк на лінії. Треба сидіти тихо, бо ми зараз зірвемо нашу операцію. О! Вони вже щось там намутили, дивись!

Савко здивовано дивився на відкритий портал.

– Зараз якраз можна влаштувати їм нещасний випадок. Сань, давай гранату.

Саньок розгублено бігав очима по землі:

– Нема…

– Як нема?

– Та тільки шо тут була.

– Ти дебіл? Як можна було провтикати? – Савко кипів від люті.

Тим часом Андрій і Роман підійшли до порталу.

– Ну що, ризикнемо? – спитав Рома.

– Може, я сам піду? – спитав Андрій. – Раптом не вернуся – ти зможеш розповісти в інституті, що саме трапилось.

Рома почухав голову:

– Гаразд… – протягнув він.

– З Богом, – видихнув Андрій і ввійшов у портал.

І тут Роман помітив, що Андрій забув колайдер.

– Андрію, стривай, ти забув! Божечки, він же так точно не повернеться… – він ухопив колайдер і заскочив у портал слідом за Андрієм. Ще мить – і світлові двері зачинилися.

Савко і Саньок, які було побігли слідом за Романом, не встигли забігти за ним у портал і стояли шоковані.

У цю мить задзвонив мобільний Савка.

– Алло! – відповів він на дзвінок.

– Ну, нарешті! – вигукнув Гаспар по той бік мережі. – Ледве додзвонився. Що там? Як ті вчені, вже проводили свій експеримент?

– Так… – ледве чутно відповів Савко, обтяжений гнітючим відчуттям невдачі.

– І? – спитав Гаспар. – Вам вдалося влаштувати нещасний випадок?

– Ми не встигли. Вони зникли…

– Куди? – здивувався Гаспар.

– Вони зайшли у якийсь світловий портал. І все.

– Як таке може бути?

– Як виявилось, може… – Савко почав приймати свою поразку.

– Сав! Я дуже невдоволений! – майже кричав Гаспар. – Скільки разів казав тобі: не пий перед завданням. Доведеться тобі чекати другого експерименту. Ти мене сильно розчарував!

Савко скинув дзвінок. У цей момент до нього підбігли його помічники – Ездер і Мурат.

– Шеф, у вас всьо в парядкє? – спитав Мурат. – Мі слишалі шум і прібєжалі.

– Та не в порядку, – відповів Савко. – Ми вертаємось у село. І апаратуру їхню заберемо. Думаю, це їх трохи зупинить. А ви вдвох лишайтеся тут і спостерігайте, раптом вони з’являться.

– Да, шеф! – погодився Ездер.

– Будемо щось думати, коли вони повернуться… – Сава намагався контролювати ситуацію.

Савко із Саньком пішли у напрямку машини.

– Ето ж оні нє скоро вєрнутся? – спитав Мурат у товариша.

– Думаю, нєт.

– Тогда можна чуток паспать…

Ездер і Мурат вмостилися в холодку і дуже скоро захропіли.

– Який же я мудак… – прошепотів Саньок, спостерігаючи за собою колишнім. – Цікаво, а що тепер буде? – поглянув він на Кузьму. – Моя стара версія буде жити своїм життям, а я своїм? Щось в мене вже все в голові заплуталось.

Кузьма хитав головою:

– Це справді все так складно. В мене простіше: я в своєму часі пропав і все. А ти роздвоївся, виходить…

Вони повернулись до Андрія. Він кинувся їх обіймати.

– Я бачив, у вас вийшло уникнути вибуху. Вітаю!

– Так, усе обійшлося, – сказав Саньок.

– Навіть не знаю, як би я сам викручувався з цієї ситуації, – Андрій сяяв від радості.

– Та якось би викрутився, – підморгнув Кузьма.

– Але питання, що нам далі робити і що з нами буде, – не відпало… – заморочувався Саньок. – Я ж був реально нехорошою людиною. А ці події мене змінили. Але ми тепер відмінили ті події, то, виходить, я так і залишуся довбнем?

Андрій з подивом дивився на Санька.

– Я, звісно, не спец із паралельних реальностей, – міркував учений. – Але, думаю, твоя свідомість уже трансформувалася. І ти лишишся зі своїм теперішнім «я».