52

Савко і Андрій сиділи в одній із лабораторій інституту.

– Я хочу переконатися, що з Марічкою і Ромою все гаразд, – заявив Андрій. – Де вони?

Сава зміряв Андрія довгим поглядом, витримуючи інтригу:

– Все з ними гаразд. Вони тут, зараз їх приведуть тобі – для натхнення. Щоб краще працювалося.

За мить на підтвердження слів Савка охоронці завели до кімнати Марічку і Романа.

В Андрія ніби відлягло на серці: живі. Він схопився з місця і кинувся обіймати Марічку: як же він за нею скучив!

– Андрійку! – Марічка не могла стримати сліз.

Вони застигли в обіймах, розлившись теплом одне в одному.

– Ну, все, все, – Савко вхопив Андрія за плечі і силоміць посадив його за комп'ютер:

– У тебе довга робота попереду. І зовсім мало часу. Так що, Андрюша, нема коли. Давай, приступай до діла. А я пригляну за твоїми друзями.

Савко вивів Романа і Марічку з лабораторії, залишивши Андрія на самоті.

Андрій сів за комп'ютер і почав прописувати дані в програму. Він намагався відганяти темні хмари думок про не дуже радісне майбутнє для величезної кількості людей. І всьому виною – він, Андрій Подолюк, його слабкості і почуття. Навіщо він дозволив Марічці піти з ним? Чому не відправив її з батьком у безпечне місце? Якби він лише знав, чим обернеться його безпечність! Він не хотів тоді відпустити її. Його слабкодухість тепер вилізла боком для всіх. Він же знав, що не можна порушувати закони часопослідовності. І народжені в 19-му столітті мають жити в 19-му столітті. Ніхто не в праві безкарно це змінювати. Ким він себе уявив? І ось вона – покута. Заради збереження свого життя він би не став цього робити. Але заради життя коханої він просто зобов'язаний.

За такими думками Андрій непомітно для себе занурився у сон.

Його розбудив доторк до плеча:

– Вставай, Андрюхо! – учений розплющив очі: у приглушеному світлі він побачив обличчя Кузьми.

– Кузьма, це ти? А звідки ти...

– Нема коли пояснювати. Давай одягай уже знайомий нам плащик-невидимку і вперед у світле майбутнє. Чи минуле. Ми поки тебе знайшли, то і там, і там побували. Хе-хе. Весело було. Та про це згодом. Ти вдягайся, вдягайся...

– І що – ось так просто, без погоні? – спитав Андрій, опинившись із Кузьмою в підвалі. Там на них чекали Ігор, Микола, Кіндрат і Саньок.

– Поки що так, – запевнив Кіндрат.

– Але я не можу ось так просто піти – без Марічки і Роми.

Ігор насупився:

– Можливо, доведеться поки самому. Щоб встигнути виправити ключовий момент у минулому. У Савка дуже потужна система охорони. Ми навіть з нашими технологіями не зможемо потрапити туди непомітно. Це величезний ризик, через який доведеться пожертвувати можливістю все виправити. А чи буде ще така можливість, ми не знаємо.

– Отже, мені все одно потрібно залишити Марічку, – зажурився Андрій.

– Тобі нема чого переживати, Андрію, – заспокоював його Кіндрат. – Поки ти їм потрібен, з твоїми друзями нічого не станеться. Тим паче, що все може відбутися дуже швидко. Адже ти вирушиш у минуле.

– А що буде з Ромою і Марічкою після того, як я виправлю ключовий момент? – це питання мучило Андрія.

– За теорією, вони потраплять кожен у свій час, у якому перебували на момент зруйнування порталу.

Андрій намагався переварити цю інформацію. Йому складно було прийняти те, що він більше ніколи не зустрінеться з коханою.

– Ти мусиш діяти, Андрію, – сказав Микола.

– Так, – глухо промовив Андрій. Здавалося, що в його горлі застрягла ціла система заглушування звуку.

– А я? Я що опинюсь знов у 19 столітті? – спитав Кузьма. – Я ж був там на момент вибуху...

– Ти підеш зі мною. А потім, у разі успішної операції, я тебе доправлю в твій час, – відповів Андрій.

– Все, нема коли обговорювати. Ідіть, – благав Ігор.

– Візьміть і мене з собою, – попрохав Саньок.

– Гаразд, – погодився Андрій. – Дякую вам, хлопці, без вас ми б не впорались.

– Так, дуже дякуємо, – підтримав його Кузьма. Саньок із вдячністю приклав руку до серця.

– Бувайте здорові! – Андрій схилив голову перед молодими вченими. – Сподіваюся, ви будете такі ж чудові в новому світі, без зла.

– Думаю, ми неодмінно там зустрінемось, коли настане час, – запевнив Кіндрат. Андрій відчинив портал колайдером, який йому дав Ігор. І троє чоловіків увійшли у світловий прохід.