51

Люди Савка відвели Андрія на ніч у якусь підсобку в інституті. І навіть постелили йому на підлозі якісь ковдри. Він лежав розбитий і розломлений, між сном і реальністю. Важка відсутність вибору підсилювала фізичний біль. Він не мав права віддати Марічку на наругу цим злочинцям. І від цього було безмежно прикро. Адже його особисті інтереси та почуття були важелем у побудові нового світового порядку. Невже доля ніяк не втрутиться?

До ранку Андрій міцно заснув: втома взяла своє. Однак сон його виявився недовгим. Щойно небо почало сіріти, до нього прийшов Савко. Він штурхнув Андрія. Учений здригнувся від болю. Занило все тіло, сон миттю відступив.

– Прокидайся, – сказав Сава. – Думаю, ти вже прийняв неминуче рішення.

Андрій мовчав. Савко вдарив його. Учений скрикнув.

– Кажи, прийняв уже цю неминучість? Будеш нам сприяти?

– Буду… – видушив із себе Андрій.

– От і добре, – потер руки Савко. – Зараз вип’єш чудодійні таблеточки і будеш як новенький, – він дістав із кишені упаковку пігулок і простягнув одну Андрію.

– Що це? – спитав Андрій.

– Дуже класна штука: випиваєш – і відбувається швидка регенерація, загоєння ран і ушибів. Ось такі в нас досягнення. А ти опираєшся. Та ми хочемо щастя для всього людства.

Андрій ковтнув таблетку. Вже за п’ять хвилин до нього почали вертатися сили. Відчуття бадьорості і піднесеності струменіло в кожній його клітинці.

– Дякую, – мовив він, поглянувши в очі Савкові.

– Та нема за що. Що ми – нелюди якісь? Все, нема часу, треба поспішати.

Савко жестом показав своїм людям вивести ученого. Вони пішли порожніми коридорами інституту. Андрій дивувався, чому установа пустує, чому така занедбана у цьому часі?

Вони прийшли у те саме підвальне приміщення з умивальником, де йому в 2040 році троє учених допомогли відкрити портал і втекти. «От би вони були зараз тут, – подумав Андрій. – Це був би вихід із цієї безвиході».

Савко дістав свого колайдера:

– Як ти вже здогадався, ми зараз вирушимо у час після вибуху того порталу, через який почалася наша історія. Там ти виконаєш свою місію і будеш вільний.

– Вільний? – здивувався Андрій.

Савко розсміявся:

– Авжеж ні. Відносно, все відносно. Заберу тебе у 2040-й. Будеш на підхваті, раптом шо. Хочеш – забереш свою кралю з собою. Друга. Ну все, годі теревенити. Пішли.

Савко першим зайшов у відчинений портал, а за ним його люди, тримаючи попід руки Андрія.

Повітря перестало струменіти, і в підвалі запанувала тиша. Було лише чути, як із крана накрапає вода.

Незабаром після цього повітря в підвалі знов заструменіло: відкрився портал, через який зайшли Кузьма із Саньком та Ігор, Микола і Кіндрат.

– Ну ось ми й у 2023 році, – сказав Ігор. – За моїми даними, саме тут має бути Андрій.

– Так це наче те саме місце, де ми щойно зайшли в портал, – прокоментував Кузьма. – Ми точно перемістилися в часі?

Кіндрат і Микола засміялися.

– Точно, – сказав Ігор. – Прилад показує близькість Андрієвого ДНК. Це на першому поверсі. Давайте піду я один у плащі-невидимці. А ви чекайте тут.

– Я з тобою, раптом знадобиться допомога, – сказав Кіндрат.

– Гаразд, – погодився Ігор.

Вони пішли сходами нагору і пройшли порожнім коридором до кабінету – саме туди вказував дорогу пристрій.

Кіндрат обережно відчинив двері кабінету. Учені зайшли всередину. Нікого не було.

– Дивись, це кров, – сказав Кіндрат.

Ігор підійшов з пристроєм і приклав його до плям.

– Це Андрієва кров... – сказав Ігор.

Учені перезирнулися.

– Як думаєш, він живий? – спитав Кіндрат.

– Та авжеж! Він же потрібен їм.

– Отже, вони його били, – сказав Кіндрат.

– Скоріш за все, – погодився Ігор.

– Ну, добре. Поглянь, чи є ще в цьому часі сліди ДНК Андрія?

Ігор поклацав на сенсорному екрані:

– Більше нема.

– Ага, отже, вони перемістили його в інший час, – міркував Кіндрат. – Гадаю, це має бути хроноточка поряд із часом вибуху порталу.

– Добре, що тут є саме Андрієва кров: результати пошуку будуть більш точні, – сказав Ігор. Він приклав пристрій до кров'яної плями. – Так... Так... Є! Ти був правий. Він у 2019-му. Треба поспішати.

Учені вибігли з кабінету і помчали до підвалу.

Ігор помітив запитальні погляди побратимів:

– Нема коли, браття. Все по дорозі.

Кіндрат відчинив портал своїм колайдером, і всі хутко заскочили до нього.