50

Молоді вчені та їхні гості сиділи навколо вогнища на галявині поміж кущів і дерев, попиваючи гарячий чай.

– А що у вас хіба нема таких пристроїв, щоб телепортуватися одразу в минуле, туди, де Андрій?

Ігор усміхнувся:

– Є в нас колайдери. Але треба знати, куди саме, в яку хроноточку його забрали.

– А що – нема як подивитися? – не вгавав Кузьма.

Ігор задумався. За мить його обличчя просвітліло:

– Є в мене одна розробка. Пошук у часі за ДНК. Це дуже добре, що ти, Кузьма, родич Андрія. Ми знаємо приблизний проміжок часу, куди його могли забрати. Відтак буде нескладно знайти його.

– Як чудово! – вигукнув Кузьма. – Нам пощастило вас зустріти.

– Доля завжди зводить потрібних людей у потрібному місці в потрібний час, – сказав Микола.

– І що мені треба буде зробити? – спитав Кузьма.

– Знадобиться краплина твоєї крові. Пройдемо в мою польову лабораторію.

– Я готовий, – сказав Кузьма.

– Ходімо, тут недалеко, – мовив Ігор.

Вони вдвох пішли вглиб кущів, а Микола, Кіндрат і Саньок залишились біля вогнища.

– Здивований, що наука так пішла вперед, – сказав Саньок. – Невже це тільки тому, що Гаспар захопив владу?

Кіндрат усміхнувся:

– Це може так здаватися, але ні. Насправді науку штучно стримували. Напевно, ти помічав, що тільки-но вийдуть якісь технології, їх ніби глушать, не дають потрапити в широке виробництво.

– Ну так…

– Просто зараз Гаспар зробив акцент на наукових відкриттях, щоб облестити людей. Це як нажива, щоб вони прийняли його систему, вважаючи, що тільки так можна збудувати дуже технологічний світ. Людей хитрими маніпуляціями підштовхнули до такого вибору. А хто не піддався – залякали, а надто ідейних убили…

Саньок хитав головою:

– Це жахливо…

– Так, – погодився Микола. – Гаспарові вдалося заручитися підтримкою правлячих еліт. Саме вони задавали хід історії впродовж тисячоліть. Вони допомогли йому збудувати цю систему тотального контролю, адже самі були зацікавлені в цьому.

– Але все це – шлях до самознищення людства, – сказав Кіндрат. – Єдиний вихід – змінити хід подій у тій часовій точці, звідки це все почалося.

– Це я в усьому винен… – зітхнув Саньок. – Я працював на Гаспара… Якби я тільки знав, чим усе це обернеться…

– Все ще можна змінити, – сказав Микола. – І ми зараз над цим працюємо.

– А якщо в нас усе вийде, хлопці, – що буде з вами? – спитав Саньок.

– Хм… Ми неодмінно народимося, – упевнено мовив Микола. – Тільки це буде інший світ.

– Так, авжеж, – погодився Кіндрат. – І, думаю, неодмінно станемо винахідниками.

– Ви такі оптимісти, – усміхнувся Саньок. – Але мені подобається ваше суперпозитивне мислення.

– А інакше ми б уже давно стали частиною системи Гаспара, – сказав Микола. – Тільки так, тільки відкидаючи всяку суєту, журбу, зневіру, можна якось боротися.

За розмовами вони не помітили, як повернулися Ігор та Кузьма.

– Ми впорались, – повідомив Ігор.

– Чудово, – сказав Кіндрат.

– Але пропоную відпочити, поспати, набратися сил. Вже пізно. А перед світанком почнемо нашу акцію, – сказав Ігор і позіхнув.

– Згода, – мовив Микола. – Ходімо до намету.

Чоловіки поприбирали за собою і загасили багаття.

Кузьму і Санька розмістили в окремому наметі. Ніч співала кониками і дихала теплим вітерцем. Подекуди тріщали гілочки – чи то від коливання повітря, чи від бешкету нічних птахів. Погукували сови, наганяючи відчуття нічної тривоги. Однак Кузьма і Саньок настільки втомилися, що вже не зважали ні на що і поринули у сонну глибину.